Пять лет назад украинские бойцы выбили врага, сеявшего разруху, хаос и беззаконие, из нашего города, сегодня он развивается и преображается

 С Украиной – в сердце! Второй день рождения Мариуполя – 13 июня, годовщину освобождения города от бандформирований, мариупольцы отмечают как сплоченная украинская громада.

Прошло пять лет, а кажется,что все случилось вчера. Пучина хаоса и беззакония, в которую был повергнут Мариуполь, уродливые баррикады, сгоревшие и разрушенные здания и транспорт в центре города, люди с автоматами на улицах, насилие и всплеск преступности, мародерство, гнетущая атмосфера страха перед неизвестностью – все происходившее напоминало страшный сон. Несмотря на это, наш родной город выстоял и вернулся к мирной жизни благодаря мужеству военных, добровольцев, градообразующих предприятий и неравнодушию местных жителей.

13 июня 2014 года украинский Мариуполь освободили от пророссийских боевиков. Добровольцы «Азова», «Днепра», бойцы Национальной гвардии Украины, спецназа МВД – это те, кому мариупольцы обязаны свободной жизнью в родном городе. Украинские бойцы блестяще провели операцию и уничтожили основные опорные пункты врага, при этом ни один мирный житель не пострадал.

Горячий июнь 2014-го

В 4:50 утра в городе возобновилась активная фаза антитеррористической операции. Штурм начался с обстрела позиций террористов. После этого в бой вступили штурмовые группы «Азова», целью которых было взятие под контроль банка на улице Греческой – там находилась штаб-квартира террористов. На пути штурмовых групп была система саперных заграждений, включая мины. На одной из них подорвался боец «Азова».

Журналист «ПР» пообщался с Данилом Михайленко – почетным гражданином Мариуполя, бойцом полка «Азов», который поделился воспоминаниями о тех судьбоносных днях.

«У Маріуполь вперше потрапив ще на початку травня 2014 року, ми тоді ще приїжджали з «Чорним корпусом» і допомагали зупиняти проросійські рухи в цьому місті. Весь період з 9 травня до 13 червня ми щоденно відпрацьовували на полігонах ведення бою в умовах міста. Напередодні звільнення прибули до маріупольського аеропорту, подрімали години три-чотири, а на світанку 13 червня завантажилися в машини і поїхали у Маріуполь. На той момент бронетехніки ми не мали взагалі – були звичайні бортові «КамАЗи», які буквально розвалювались. Була «псевдоброньована» машина, яку обварили арматурою, вона відіграла роль носія крупнокаліберного кулемета «Утьос», - рассказывает защитник Мариуполя.

В город въезжали около 5 утра, вспоминает Данил Михайленко. Для штурма выбрали достаточно раннее время, чтобы количество прохожих на улицах города было минимальным.

 «Наша група стартувала від готелю «Спартак» по вулиці Георгіївській, а інша група – перпендикулярно від нас – трохи нижче по вулиці Грецькій. Нашим завданням було взяти барикади і захопити зайняті бойовиками будівлі, - продолжает Данил. - Ми мали уявлення, скільки там має бути особового складу – попередньо проводилась розвідка, місцеві допомагали як могли. Як ми тільки під’їхали у квартал на Грецькій, де був укріпрайон терористів, і стали розміщувати групи для початку штурму, нас почали обстрілювати ворожі снайпери, одразу був підірваний фугас, один з наших бійців отримав важке поранення. Через щільний вогонь ворожих снайперів ми поступально рухались навколишніми дворами. Не скажу, скільки це зайняло часу, тому що в таких ситуаціях час взагалі не відслідковуєш. Коли ми підійшли ближче до захоплених ворогом будівель – банку та коледжу, то нанесли важкий удар супротивнику – з РПГ  обстріляли будівлю, з якої вівся обстріл. Коли заходили на їхні барикади, не зустріли взагалі ніякого опору. Ворог вирішив здати позиції, тому що зрозумів: зупинити нас не вдасться, терористи вирішили не опиратися и почали розбігатися, ховатися по підвалах, кинули зброю, думали, що їх не знайдуть, і сподівалися вночі вийти зі схованок та втекти, але помилялися. Нацгвардія оточила зовнішнє коло зони бойових дій, ми ходили по дворах, підвалах, шукали тих, хто сховався - упіймали більше двох десятків людей».

После этого Данил Михайленко освобождал от террористов еще несколько мест. В ходе зачистки Мариуполя от сепаратистов ликвидированы их ключевые опорные точки, уничтожена техника и восстановлен контроль над всеми захваченными сооружениями.

Домой – только с победой

Страх присущ даже смелым, но только герои могут превозмочь инстинкт самосохранения ради выполнения долга.

«Ворог зі зброєю – це смертельна небезпека. Саме в Маріуполі був наш перший повноцінний бій, більша кількість наших бійців на той час не те що не воювала, деякі навіть не служили в армії. Це був світоглядний злам, коли за годину-півтори треба пересилити внутрішній острах і йти перемагати ворога в ситуації, коли ти можеш загинути. Але про це ніхто не замислювався зайвий раз, всі виконували поставлені завдання та знали, навіщо вони це роблять. На той час в «Азові» ми всі були бійцями, Андрій Білецький, який командував цією операцією, разом зі мною заходив на ті самі барикади одним із перших», - рассказывает наш герой.

Данил Михайленко на протяжении всех этих лет служит в рядах «Азова», он принимал участие во всех боевых операциях, в частности освобождал Марьинку, штурмовал Широкино. Сейчас несет службу на Светлодарской дуге.

«Кілька днів тому тут відбувся один із самих потужних обстрілів за останній час, зокрема «Азов» зазнав втрат – загинуло двоє бійців. Тут буває достатньо гаряче. Але повертатись додому поки що не планую. Ще на початку заснування нашого підрозділу я вирішив, що боротися буду до перемоги», - отмечает почетный гражданин и освободитель Мариуполя.

К слову, Данил Михайленко написал и издал книгу «Весна, що не стала «русской». В ближайших номерах «ПР» мы расскажем о ней. 

В день празднования освобождения Мариуполя, 15 июня, Данил Михайленко планирует приехать в город и принять участие в торжествах по этому случаю.

 Слава героям! «Азовцы» – среди тех, кто рисковал жизнью ради того, чтобы мариупольцы мирно жили в родном городе.