Наприкінці 1980-1990-х у містах і селищах нашої країни спостерігався свого роду краєзнавчий бум.
Люди намагалися відшукати своє коріння, стерти усі білі плями на картах малих батьківщин. Поспішали розпитати старожилів про реальну історію, згадати забуті імена, дізнатися про все, що було приховано за сімома печатками чи під архівним пилом. Саме в ті роки в Маріуполі все частіше згадувалося ім'я нашого земляка, художника зі світовим ім'ям Архипа Івановича Куїнджі.
Світлина Бориса Дембицького: У самому серці міста. Другим місцем дислокації пам'ятника Архипу Куїнджі у червні 1993-го став сквер біля будівлі міськвиконкому.
Неправильним буде сказати, що радянська влада вимарювала його з анналів історії. Видатного художника шанували, а творчістю захоплювалися. Але здебільшого фахівці та музейні працівники, а у дитячій художній школі про великого майстра розповідали учням. Але так, щоб масово асоціювати Куїнджі з нашим містом і пишатися його світовою славою, цього не було.
І ось у квітні 1984 року відбулася грандіозна подія, завдяки якій ім'я геніального художника закарбувалося в пам’яті навіть тих маріупольців, які дуже далекі від будь-якого, у тому числі образотворчого, мистецтва. У Маріуполі урочисто відкрили пам'ятник Куїнджі – на бульварі Шевченка в районі площі Кірова, неподалік так званої Карасівки, де пройшли його дитинство та юність.
Модель монумента виконав скульптор Іван Баранников, взявши за основу відому фотографію Архипа Куїнджі, датовану 1907 роком. Але коштів на реалізацію проєкту тоді не знайшлося. І все б обмежилося моделлю, яка нині зберігається в краєзнавчому музеї, якби не добра воля й талант донецького скульптора – народного художника України Василя Полоника. Ще з 1970-х він мріяв створити у Маріуполі пам'ятник геніальному землякові й вже тоді розумів, що, найімовірніше, це буде його подарунок нашому місту.
Світлина Бориса Дембицького: Грандіозна подія. У квітні 1984-го на урочистому відкритті пам'ятника Куїнджі на бульварі Шевченка був присутній весь колір творчої інтелігенції Маріуполя, у тому числі тодішній голова міської організації НСХУ Петро Кот та нинішній Сергій Бараник, обидва свого часу були удостоєні звання «Заслужений художник України».
Василь Полоник прагнув зобразити Куїнджі молодим і, щоб борода його не старила, зробив її короткою. Бюст вийшов із двометровою шириною в плечах, виконаний він був із червоної міді способом гальванопластики. Постаментом для погруддя послужив циліндр із сірого граніту. Але незабаром виявилося, що через скверик, у центрі якого височіла пам'ятка, має пройти трамвайна лінія, тому довелося шукати для нього нове місце. Після активних дискусій, у тому числі на сторінках міської газети «Приазовський робочий», зупинилися на майданчику біля висотної будівлі «Укрдіпромезу», де 25 червня 1993 року знайшов своє нове місце пам'ятник Архипу Куїнджі.
Досі він залишається єдиним не лише в Україні, а й у світі. Хіба що в Петербурзі на Смоленському цвинтарі є надгробок на могилі художника, зроблений руками його талановитих учнів.
У 1992 році до 150-річного ювілею Куїнджі в Маріуполі була організована досить масштабна виставка першотворів його картин, привезених із ленінградських (нині петербурзьких) музеїв. Проходила вона у холі другого поверху Палацу культури «Азовсталі» (Палац молоді). Ініціаторами цієї акції були відомі краєзнавці: Рена Саєнко – на той час директорка Маріупольського міського краєзнавчого музею та почесний житель Маріуполя, директор Палацу культури «Азовсталі» Аркадій Проценко. Після закінчення виставки всі оригінали мальовничих полотен Архипа Куїнджі повернулися до Пітера. Ну а Маріуполь поки має в своєму розпорядженні тільки три оригінали: ескіз «Червоний захід сонця» і етюди «Осінь» і «Ельбрус».
29 жовтня 2010 року, через сто років після смерті великого живописця, в рідному місті відкрився художній музей його імені. На першому поверсі – все, що пов'язане із життям та творчістю художника. Крім вже згаданих оригіналів експозиція має у своєму розпорядженні цілу низку цифрових копій найзнаменитіших картин Архипа Куїнджі. На замовлення музею їх зробив фотохудожник Борис Дембицький.
«Це точно виконані на натуральних полотнах копії з абсолютною кольоропередачею, з використанням пігментного чорнила - японський виробник дає гарантію, що колір збережеться на термін від 50 до 100 років, - розповідає Борис Дембицький. – Ось уже понад десять років вони в експозиції, влітку – під прямим сонячним промінням, і не змінюються. До речі, навіть рами ми вибирали схожі на оригінальні».
У 2013 році до Маріуполя з Криму привозили знамениту картину «Місячна ніч на Дніпрі». На жаль, після демонстрації вона повернулася назад, але, на щастя, маріупольський майстер заслужений художник України Олег Ковальов зумів зробити для нашого міста чудову копію. І це чудово, адже повернути до Маріуполя справжні роботи практично неможливо. Натомість завдяки копіям городяни зможуть торкнутися фантастичної творчості свого уславленого земляка.
Світлина Бориса Дембицького: Кадр на згадку. На сходинках Центру сучасного мистецтва та культури імені Куїнджі художники – учасники Першого меморіалу на його честь.
Світлина Бориса Дембицького: Слідами Куїнджі. В експозиції Першого меморіалу – картини послідовників знаменитого майстра світла.
04 лютого 2022
28 січня 2022
21 січня 2022
31 грудня 2021
26 листопада 2021
12 листопада 2021
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)