10 червня прозаїк Василь Миколайович Шкляр, твори якого перекладені на добрий десяток іноземних мов, відзначив свій 70-річний ювілей.
Василь Шкляр народився в селі Ганжалівка, де й пішов до початкової школи. Пізніше сім'я переїхала в місто Звенигородка, де Василь закінчив 10-річку зі срібною медаллю, а потім вступив на філологічний факультет київського університету.
На другому році навчання Шкляра хотіли вигнати з університету за те, що під час трудового семестру в колгоспі грав бомбою (і де тільки він її знайшов?), але йому вдалося уникнути відрахування шляхом тимчасового переїзду до Вірменії на навчання в єреванському університеті за студентським обміном. Згодом Василь згадає випадок зі свого життя в ранній повісті «Стороною дощик іде».
Пізніше він тепло згадував свій вірменський період, називаючи його яскравою сторінкою в житті. Після повернення в Україну Шкляр закінчив у 1973 році навчання в київському університеті та почав працювати журналістом. Паралельно писав свої перші літературні праці. Зокрема, в 1970-1980-х роках вийшли в світ його перші дорослі збірники повістей і оповідань «Перший сніг», «Де твій Остап, Соломія?» і «Живиця». У 1978 році Василь став членом Спілки письменників України. У цей період вийшли численні його дитячі оповідання та книги.
Перші романи письменника, що з'явилися в кінці 1980-х («Ліс: Тінь сови», «Ностальгія»), у притул не були помічені ні літературними критиками, ні читачами. Тим часом Шкляр займався політичною журналістикою, бував у гарячих точках. Цей досвід, зокрема подробиці операції з порятунку дружини Алли та сім'ї генерала Дудаєва після його загибелі, Шкляр згодом відтворив у романі «Елементал» (2001 рік).
Але популярність як письменника прийшла до нього раніше - в 1999 році з виходом роману «Ключ», який зібрав ряд нагород і був неодноразово перевиданий у різних українських видавництвах. Варто сказати, що це був перший твір автора після тривалої паузи з початку 1990-х років. Сам Шкляр пояснив період мовчання «зміною епох». І як виявилося, до написання настільки нашумілого роману він приступив, перебуваючи в лікарні, куди потрапив із смертельним діагнозом лептоспірозу.
У 1999 році Шкляр став членом новоствореної Асоціації українських письменників, а незабаром і головним редактором видавництва «Дніпро». Рівно через десять років після вдалого «Ключа» був опублікований найвідоміший роман письменника «Залишенець. Чорний ворон» про боротьбу повстанців Холодного Яру проти більшовиків. Причому він вийшов одночасно у двох видавництвах - київському «Ярославів Вал» та харківському «Клуб сімейного дозвілля». За цей роман комітет з Національної премії України ім. Тараса Шевченка визнав Василя Шкляра лауреатом премії, але письменник відмовився її отримати в знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника. Помстившись патріоту за його позицію, тодішній президент Віктор Янукович не включив ім'я Василя Шкляра в указ про нагородження. І тоді письменника визнав сам Холодний Яр - кошти, зібрані по всій Україні патріотами, були фактично рівними тим, від яких він принципово відмовився. Першу і поки єдину «народну» Шевченківську премію Василю Шкляру публічно вручили під час багатотисячних вшанувань пам'яті отамана Василя Чучупаки в Холодному Яру навесні 2011 року.
Тим часом, за словами письменника, найкраща для нього премія - прихильність читачів: «Те, що мої романи користуються широким попитом, для мене найвища нагорода. Я найбільше ціную інтерес свого читача, якого люблю, а він мені платить тим же».
У цьому ж році Шкляр увійшов до складу журі літературного конкурсу «Юне слово», а також створив міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра ''Холодноярська Республіка''», основною метою якої було отримати фінансування на виробництво повнометражної екранізації роману «Залишенець. Чорний ворон».
Василь Шкляр є членом Спілки письменників України та Асоціації українських письменників, лауреатом багатьох літературних премій, зокрема «Золоте перо», «Золотий Бабай» (за кращий гостросюжетний роман), «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман», «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики в номінації «За кращу україномовну фантастику».
До слова, зусилля Василя Шкляра не були марними, і найвідоміший його роман про боротьбу українських повстанців проти радянської влади в 1920-х роках був екранізований. Прокат стартував 5 грудня 2019 року.
Як зазначив режисер картини Тарас Ткаченко, фільм відрізняється від книги, проте незмінні ідеологічні погляди автора: «Тема дуже актуальна для українців сьогодні. Коли Василь Шкляр писав книгу, було лише передчуття війни, яка зараз розгорнулася на сході. Ми ж у фільмі розповідаємо історію очима сучасної людини, в країні якої палає війна. Сподіваюся, ця історія об'єднає всю країну».
Василь Шкляр - гордість нашої сучасної літератури, співець українського опору тоталітарним режимам всіх часів. Йому часто задають питання, чи працює він над романом про події на сході України. На що письменник відповідає: «На масштабний роман матеріал у мене, звичайно, є. Він ще не сформувався в композиційно стрункий твір, але, думаю, все це оживе пізніше. Так часто буває, що певні події постійно живуть у тобі десь на рівні підсвідомості, і письменник працює над ними навіть уві сні.
Твори про війну пишуться на відстані часу. Багато речей треба переосмислити. Ми зараз вже є свідками того, як певні герої стають антигероями. Це все тому, що війна, на жаль, - таке явище, яке породжує не тільки лицарів, а й мародерів, садистів, в цілому, показує темну сторону людини. Тому такий роман треба писати неоднозначно, півтонами, щоб правдиво передавати цікаві людські долі та характери».
Пройшов вже десяток років після гучної історії про премії, але ця тема продовжує розбурхувати, а значить, знову на адресу Шкляра звучать питання: для єдиного в Україні письменника, який відмовився від державної премії й отримав «народну», що вона означає?
«Народна означає, що я цю премію отримував від людей, а це найвища нагорода! - відповідає Василь Миколайович. - Був великий інтерес серед моїх читачів, коли вийшла ця книга, вона нібито передбачила народження нового героя українського. Мене тоді запитували на кожній зустрічі, мовляв, чи є такі герої зараз, і я відповідав людям: «Ні, немає, нас винищили, генетично витоптали!» Але це було передчуття появи таких героїв».
У книзі «Три розмови про Україну» її автор В'ячеслав Кириленко каже, що без «Чорного ворона» не було б нинішнього покоління сучасних героїв, цих безстрашних хлопців. З цим згоден і Василь Шкляр: «Я теж знаю багато прикладів, коли «Чорний ворон» надихнув на героїзм. А «народна шевченківська» - це була не чиясь окрема ініціатива, і не стільки в честь автора, скільки протест проти тієї влади. Мовляв, ми поставимо все на своє місце».
Світлина з відкритих джерел: Чорний ворон. Цей птах, напевно, стане своєрідним символом творчості Василя Шкляра. І не тільки тому що співзвучний назві самого знаменитого його роману, а тому що волелюбний і харизматичний, як письменник і його головний герой.
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)