Розкрито таємницю епітафії «Чесному трудівнику від Маріупольської Міської Думи»
Доля «маленької людини» понад століття допомагає підняти цілий пласт великої історії міста і перейнятися традиціями, цінностями і побутовим укладом його мешканців.
Новий період Маріуполя характеризується посиленням інтересу до історії Приазов'я загалом та міста зокрема. Увага до минулого рідного краю реалізується серед іншого й у волонтерському проєкті маріупольської громадської організації «Архі-Місто», яким намічено відновлення старого міського цвинтаря.
У квітні 2020 року волонтери на чолі з Андрієм Марусовим знайшли на північній околиці цього цвинтаря скромний надгробок, встановлений на початку ХХ століття. Напис, що зберігся на пам'ятнику, свідчить, що під ним спочиває Парфеній Якович Малишкін, який помер 19 квітня 1906 року «62 років від народження». Пам'ять про нього увічнила неабияка епітафія: «Чесному трудівнику від Маріупольської Міської Думи».
Такий напис і дав підстави авторам цієї статті припустити професійну причетність Парфенія Малишкіна до установ міського самоврядування та зосередитися на пошуку відомостей у документальних матеріалах місцевої міської думи та управи. Цікавими представлялися й записи актів громадянського стану в метричних книгах маріупольських православних парафій.
Малюнок-реконструкція Олега Карпенка: Перша Марія-Магдалинінська церква. Розташовувалася в районі перехрестя сучасних проспектів Миру та вулиці Грецької.
З матеріалів «Звіту Маріупольської міської управи про надходження та витрати міських сум» за 1906 рік вдалося з'ясувати, що Парфеній Малишкін був службовцем канцелярії управи. На його поховання з міської каси було витрачено 47 руб. 23 коп.Істотні факти про жителів міст і сіл містяться в метричних книгах церков, які називають метриками. Вони реєстрували хрещення, вінчання, поховання з фіксацією дат народження, шлюбу і смерті. Так ось, за відомостями метричної книги, що велася в маріупольській церкві Різдва Богородиці, відспівування (чин поховання) померлого Парфенія Малишкіна 22 квітня 1906 року звершив священик Микола Іваницький.
А за 30 років до того, коли наш герой ще був живим і здоровим, у другій церкві, Марії-Магдалинінській, священик Прокопій Орловський здійснив обряд хрещення новонародженої 25 травня 1876 року Олени, дочки Парфенія та Анни Малишкіних. Ці відомості було зафіксовано записом у метричній книзі.
Там же хрещеними батьками (кумами) Олени Малишкіної значилися колезький реєстратор Авксентій Дьяченко-Білий та дружина майора Єлизавета Серговська. Тоді це були дуже відомі маріупольці. Офіційний акт серед іншого засвідчив і те, що Парфеній Малишкін походив зі стану державних селян, був родом із села Троїцького Павлоградського повіту Катеринославської губернії.
Світлина з архіву: Церква Різдва Богородиці. Розташовувалася в районі перехрестя сучасних бульвару Тараса Шевченка та вулиці Архіпа Куїнджі.
Чоловік хресної матері новонародженої – справник майор Олександр Серговський очолював Маріупольське повітове поліцейське управління, яке вперше відкрилося 27 червня 1868 року.Важливо розуміти, що повіт як адміністративно-територіальна одиниця був насамперед поліцейським округом. Начальник поліції, призначений губернатором, у таких умовах виступав у ньому як головний урядовець у системі місцевого державного управління.
Імперське законодавство зумовлювало як підлегле становище заміжньої жінки, так і право дружини на привілеї чоловіка, пов'язані з його станом, чином чи званням. Такі обставини неофіційно покладали на дружину майора Серговського роль своєрідної першої леді Маріупольського повіту. Її значимість відображалася, наприклад, у першості у списках дам-учасниць маріупольської благодійності.
З лав службовців Маріупольського повітового поліцейського управління вийшов і хрещений новонароджений Авксентій Дьяченко-Білий. У міській думі його було обрано міським секретарем. Завідуючи серед іншого канцелярією та організацією документування діяльності думи та управи, він став безпосереднім начальником Малишкіна. До речі, у 2020 році волонтери знайшли на старому цвинтарі й надгробну плиту, на якій висічено прізвище, ім'я, по батькові малишкінського кума-начальника.
Електронний архів авторів: Хрещення Олени Малишкіної. Малюнок художника Ігоря Ярмоленка.
Отже, Малишкіни і, перш за все, батько сімейства, обираючи хрещеними для доньки настільки відомих людей, керувалися, між іншим, і міркуваннями їхнього високого службового та суспільного становища у місті. Хрещені могли стати реальним джерелом заступництва похресниці на її життєвому шляху. Взагалі хрещені батько і мати по відношенню до батьків похресників виступали у ролі кумів. Кумівство розширювало мережу громадських контактів і корисних зв'язків з «потрібними людьми», обіцяло пом'якшення службових відносин. Такою, мабуть, була життєва стратегія Парфенія Малишкіна – нижчої посадової особи у Маріупольській міській управі.
Парфеній Малишкін прослужив у канцелярії управи близько 35 років. На самому початку служби скромний канцелярист, як нам здається, міг займатися у тому числі оформленням списків виборців для виборів гласних (депутатів) до Маріупольської міської думи відповідно до нового муніципального закону від 1870 року.
А після смерті у його вдови, яка на той час уже страждала на психічне захворювання, крім одного будиночка, не залишалося жодних засобів існування і доходів. У зв'язку з цим дві заміжні доньки Малишкіних звернулися до міської управи з клопотанням про призначення довічного утримання хворій матері у розмірі 35 руб. на місяць.
Управа, колегіальний виконавчий орган муніципального самоврядування, представила це прохання 26 травня 1906 року на розсуд розпорядчої установи – сесії думи – з аргументованою пропозицією задовольнити її. У доповіді управи відзначалася багаторічна і чесна канцелярська служба Парфенія Малишкіна: «…Був одним із найсумлінніших, акуратних і працьовитих співробітників, виконував свої обов'язки найбездоганнішим чином, приходив у канцелярію завжди першим і йшов останнім, і взагалі, можна сказати, працював не покладаючи рук».
Збори міської думи, як зазначено в протоколі засідання, «сприйнявши дуже співчутливо» пропозицію управи, одноголосно ухвалили: призначити із загальних міських коштів довічну допомогу вдові Ганні Малишкіній у сумі 300 руб. на рік, вносячи її щорічно у міський кошторис. Водночас дума доручила міській управі поставити за рахунок міста пам'ятник на могилі Малишкіна, асигнувавши на це 100 руб.
Один із гласних запропонував міській управі взяти на себе опіку за хворою вдовою Малишкіна тому, що гроші, видані в сторонні руки, можуть витрачатися не за призначенням. Дума визнала такий контроль з боку управи зайвим з огляду на те, що призначена допомога видаватиметься управою рідним донькам хворої, які, безсумнівно, краще за інших піклуватимуться про свою матір.
***
Ось за яких обставин з'явився скромний пам'ятник із незвичайним написом. Так епітафія разом із відомостями документації Маріупольської міської думи, і навіть записами в метричних книгах, допомогли збагатити історію самоврядування нашого міста.
04 лютого 2022
28 січня 2022
21 січня 2022
31 грудня 2021
26 листопада 2021
12 листопада 2021
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)