Перебудова, розпочата 1985 року останнім генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, спричинила великі політичні й економічні зміни, які докотилися до всіх куточків радянської імперії.
Зароджувалися демократія і гласність. Дух свободи проникав на сторінки преси і блакитні екрани ТБ, розбурхуючи свідомість громадян.
Відновлення справедливості
У нашому місті, яке на той час носило ім'я сталінського соратника Андрія Жданова, літератори, художники, журналісти, студенти, викладачі, працівники різних підприємств, об'єднавшись у громадський рух «За Маріуполь», активно боролися за повернення місту його історичної назви. Активісти організовували мітинги, влаштовували концерти й лекції, брали участь у дискусіях, вели збір підписів під зверненням за перейменування. Велика, неоднорідна за своїми поглядами група небайдужих людей поставила єдину задачу - відновити справедливість. Так, багато в чому завдяки активності громадськості, наше місто в січні 1989 року першим в Україні і одним з перших у Союзі повернуло собі історичну назву.
Зараз це називають декомунізацією. У 1987-89 роках йти проти течії навіть вже підточеною перебудовою компартійної системи було все ще громадянською мужністю. Отже прийняття Акта про незалежність України маріупольці зустріли зі своїми важливими досягненнями.
«Все! Партія під забороною»
У 1991-му і за кілька років до цього в місті часто проходили багатолюдні мітинги, на яких обговорювалися події як міського, так і всесоюзного масштабу. Людей п'янила можливість перенести дискусійний майданчик з тісних кухонь і відкрито, без страху покарання, озвучити свою думку.
У Маріуполі, як і у тисячі подібних міст, населення все сміливіше критикувало владу, падали вилиті в бронзі покійні вожді та все більш незатишно почували себе їхні чинні послідовники місцевого масштабу.
Згадує Борис Дембицький:
«1991 року я співпрацював з міською газетою «Товариш» - органом міськкому компартії України. Вже пройшов ДКНС (самопроголошений орган влади в СРСР, що існував з 18 по 21 серпня 1991 року. - Прим. ред.). Нас всіх зібрали в Будинку політпросвіти, було незрозуміло, яке попереду майбутнє, як будуть розгортатися події. Комуністи і ми, члени редакційного колективу, стоячи біля фонтану, обговорювали останні події. Підійшла секретарка міськкому Ніна Кисильова з колегою по ідеології і кажуть: «Все! Партія під забороною, ми саморозпускаємося». І тоді газета «Товариш» благополучно померла, а треба сказати, в той час усі - міськвиконком, міськрада партії, великі підприємства - активно створювали, відроджували свої газети. З'явилися «Маріуполь», «Вечірній Маріуполь», у середині 1990-х - «Маріупольське життя». Перебудова торкнулася багатьох напрямків нашого життя».
Послаблення для тіла й духу
Одним із прикладів великих змін в суспільному житті і виробничій сфері став неухильний, хоча спочатку і боязкий, розвиток індивідуальної трудової діяльності, яка до цього була під суворою забороною. При Союзі всі так звані цеховики, які підробляли пошиттям одягу, взуття, піддавалися гонінню, аж до кримінального строку. І ось 26 травня 1988 року було прийнято Закон «Про кооперацію в СРСР», який дозволив кооперативам займатися будь-якими не забороненими законом видами діяльності, зокрема і торгівлею. Перший кооператив, який з'явився після цього в нашому місті, розташовувався в Іллічівському, нині Кальміуському, районі та називався «Жданівський». Він був сімейним, причому двоє з його учасників були людьми з інвалідністю. Працював у сфері побутового обслуговування.
Так що там кооператив! У місті храми почали будувати! Першою ластівкою став Свято-Нікольський кафедральний собор на вулиці Кальміуській, який під пильним оком партії зводили з 1989 по 1991 рік. Борис Дембицький часто там бував і знімав будівництво з найперших етапів:
«Бачив, як православні люди (здебільшого похилого віку) через неможливість під'їзду вантажівок вишиковувалися довгою вервечкою і передавали з рук у руки цеглу, переносячи її таким чином на будівельний майданчик».
За нинішньої площею Свободи в Маріуполі розташовувалася монументальна будівля Будинку політпросвіти, побудована наприкінці 1980-х. Кажуть, наш будинок політпросу був одним з кращих в Україні. Щоправда, у великих приміщеннях відвідувачів налічувалося небагато, та й ті - обрані партійні функціонери та активісти.
Після розпуску компартії в будинку розмістилася універсальна товарна біржа, а поряд з нею - гуманітарний коледж, який згодом був перетворений на вищий навчальний заклад.
Змінилися і мешканці у колишньому партійному штабі на проспекті Леніна (нині - Миру). Після того як 30 серпня 1991 року в Україні була заборонена компартія, в будівлі міськкому влаштувалася школа мистецтв. Створена вона була на базі дитячої музичної школи №1, яка була заснована 1953 року і займала дореволюційну споруду в одному з центральних провулків. З переїздом школа набула нового статусу, обросла чотирма відділеннями: загальноестетичним, хореографічним, художнім і музичним. Замість партійних функціонерів її відвідує тисяча учнів, з якими працює понад сто викладачів. Загалом, зміни виявилися на краще. До речі, після проголошення незалежності Українисиньо-жовтий стяг, який зметнувся над Маріупольським міськвиконкомом, став першим національним прапором над органом влади в Донецькій області.
Зняли з п'єдесталу. Встановлений, а після скинутий бронзовий пам'ятник Андрію Жданову на площі Комсомолу якийсь час лежав на подвір'ї одного з підприємств, згодом таємничим чином зник.
Будівля міськкому партії. У її кабінетах приймалися абсолютно всі важливі для міста рішення. Під пильним оком партії проходило все наше життя.
Кооперативи в законі. Перший у місті кооператив надавав послуги у сфері побутового обслуговування, був сімейним, причому двоє з учасників були людьми з інвалідністю.
Усі на мітинг! У таких акціях брала участь не тільки молодь. Люди похилого віку з ентузіазмом скористалися можливістю відкрито висловлювати свою думку.
Новосілля. У колишню будівлю міськкому комуністичної партії переїжджає дитяча школа мистецтв. Так нарешті втілюється знамените гасло: «Усе найкраще - дітям».
Партія дала добро. Свято-Нікольський собор на Новоселівці - перший християнський храм, який дозволила зводити компартія.
На одній хвилі. Місцевий бард і активіст Сергій Кучеренко-Садковський виступає перед багатотисячним натовпом на мітингу в Театральному сквері.
Світлини Бориса Дембицького