Маріупольський Дід Мороз Олександр Федоров відомий мешканцям міста не перший рік. Він охоче ділиться всім, що виростив на своїй ділянці — будь то квіти чи врожай. Але великої популярності він набув завдяки любові до дітей: протягом року Олександр збирає для дітей із різними захворюваннями допомогу, організовує поїздки, підтримує самотніх матерів.
У зимові свята чоловік перетворюється на Діда Мороза й з подарунками їздить за адресами сімей, які потребують допомоги. Мало того, він просить повідомляти про такі сім'ї та дітей-сиріт, часом просить допомогти з придбанням подарунків.
Доброти в цієї людини настільки багато, що цієї зими він вже кілька тижнів у вільний час їздить з привітаннями. Є у нього помічники, навколо нього згуртувалося чимало маріупольців і кожен його SOS у соцмережах знаходить відгук та підтримку.
Журналіст pr.ua поспілкувався з Олександром Федоровим. Добрий Дід Мороз розповів зовсім небагато про своє життя, погляди та прагнення. Головною темою для нього в бесіді був зовсім не він, а діти, практично кожна дитина, яку він бачить, а також важливість доброти й відкритості. Далі розповідь з його слів.
Дід Мороз для Каті
Ідея з Дідом Морозом визріла минулого року — ми їздили до дітей, вітали малозабезпечених, просили, щоб давали адреси. Ми приїжджали, прилітали, в інтернатах були у жителів Сартани, Каменська… у багатьох місцях. Це так чудово, коли приїжджаєш і даруєш комусь радість, шматочок свого серця – це незабутні почуття!
Цього року вирішив продовжити, бо дітки чекають і по-іншому не можна. Дзвонять ті, в кого були минулого разу: "Ви нам обіцяли". Кажу, що пам'ятаю і виконую обіцянки.
Тоді й познайомився з Катею, яка не вірила у Діда Мороза. Вона зателефонувала до гарячої лінії святого Миколая, а він її не привітав. Уявіть, дівчинка-сирота, її батьки у Донецьку загинули від снарядів, можливо, прикривши дитину собою, вона у шрамах. Я не уточнював подробиць. Вона одна і все сприймає в душу. Опікунка тоді й повідомила, що Катя не вірить у Діда Мороза. Ми взяли з собою до неї ще й Санта Клауса, щоб вона у всіх повірила. Подарували ведмедика, дівчинка й досі з ним спить. Пообіцяли тоді їй ще Снігуроньку. Цього року за два дні знайшли Снігуроньку та її костюм, щоби приїхати до Каті, подарували ялинку, речі, іграшки. І ви знаєте, дівчинка розквітла.
Навіщо я допомагаю людям? Для душі, серця, швидше за все. Навіть більше для себе: робиш добро людям – і легше стає. Бачиш щасливі очі, обличчя, посмішки, сміх, радість. Батьки потім кажуть, що їхні діти чекають на диво і казку, а ті, хто не посміхався, висловлюють радість. Це так приємно! Усіх запрошую вітати дітей. У нашому світі треба об'єднуватися і бути разом, дарувати тепло та радість. Без цього не можна.
Добро з дитинства
Мене ніхто цьому спеціально не вчив. У мене тато був такий, ніколи не відмовляв людям і завжди їм допомагав. Його просили - він відгукувався. Можливо, тому у мене такі прагнення. І я дуже радію, що мій син теж із добрим серцем – хоч йому й 17 років, він зі мною працює та завжди дає гроші. "Іванко, та візьми собі!" - "Ні, це діткам".
Будні Діда Мороза
Дід Мороз має бути добрим, душевним, посміхатися та дарувати радість дітям. Діти люблять обійматися і чекають на таку можливість. Але треба завжди робити перший крок.
Знаєте, як діти люблять поритися в мішку Діда Мороза. І щоб із головою у цих іграшках. Хоч і недовірливі, але всі відгукуються на пропозицію заглянути в мішок. Коли дістають подарунки, бачать шоколадки, фрукти – це щастя!
Мені багато хто дає кошти на подарунки, пропонують іграшки та допомогу. Завжди публікую звіти. Зараз мій Ваня побіг за шоколадками – дають для дітей 120 штук. Завтра, післязавтра та після Нового року треба також усіх привітати. Ми не встигаємо, все поступово. Деякі організації запрошують із собою на такі поїздки до дітей. У разі форс-мажорів їжджу до дітей своїм ходом, щоб ніхто не був обділений. Деякі називають мене злодієм, але я таких кличу з собою на поїздки та покупки подарунків.
Уся сім'я мене підтримує, багато допомагають патрульна поліція, друзі.
Біль світу
Багато матерів-одиначок, яких покинули чоловіки. За останніх мені відверто соромно. Коли їздиш і бачиш дітей, що недоїдають, сім'ї, для яких пакет гречки та рису це щось дуже особливе… Дітям не вистачає просто любові та ласки. Це мене вбиває. А мами тягнуть на собі, по лікарнях возять дітей. Не уявляю, як вони витримують. І вони останнє віддають, щоби допомогти іншим.
Чимало жінок не розповідають про свої обставини через страх, що соцслужби заберуть у них дітей.
Коли дитина росте у коханні, турботі, вірить у казку, вона виростає доброю. У нас на Правому березі є сім'ї, в яких дітей народили та просто покинули. Вони бігають самі по собі, перетворюються на вовченят, пакостять. Деяким мені вдається подарувати добро та ласку, завжди з ними розмовляю, розповідаю і намагаюся також робити гарні вчинки. Ті, хто виросли, тепер вітаються зі мною за руку, обіймають, називають дядьком Сашком. Це дуже приємно, коли людина змінюється.
Мені подобалося, що раніше була теплота та взаємодопомога, збиралися всім селом на толоку, накривали спільний стіл, спілкувалися. Зараз люди закриті, треба повертати відкритість та довіру. Загалом, людині потрібна людина.
Трохи біографії
Перша моя професія бджоляр-матковод, але я не працював за фахом, при розвалі СРСР він виявився непотрібним. Працював на будівництві, потім пішов на завод, доменний цех, гарячий агломерат вантажником, останні 12 років працюю на себе.
Народився у Маріуполі, селище Мирне. Виріс на Лівому березі, потрапив на Правий берег, одружився та живу там останні 20 років.
У мене є руки і я завжди щось зароблю. Люблю шукати та пробувати різну роботу: то квітами займався, індиками, зараз будівництвом. Хочу поїхати до Європи, хочу не сидіти на місці, вивчати, просто жити.
Розумію, що щастя саме у душі, радості, дітях. Ми заради них живемо. Діти повинні бути щасливі, вірити в казку, Діда Мороза, людям… Треба просто жити та залишатися людиною, доброю, чесною, душевною, завжди простягати руку, відгукуватися на чужий біль, чути її серцем – це найважливіше.
До Нового року бажаю маріупольцям відкритих душ і сердець, щоби всі простягали один одному руки. Це головне: рука, підтримка, віра та теплота душі.