Маріупольський лікеро-горілчаний завод стане пам'яткою архітектури

Будівля Маріупольського лікеро-горілчаного заводу, яка розташована в центрі міста, була побудована в кінці XIX століття. Якщо раніше вона прикрашала проспект своєю архітектурою, то нині потребує реставрації. Завод давно вже не виробляє продукцію, будівля занепала. І нині питання про його подальшу долю стоїть на порядку денному у міської влади.

Зараз будівлі колишнього лікеро-горілчаного заводу, синагоги і будинок Архітектора Нільсена готуються для включення до Державного реєстру об'єктів культурної спадщини, про що розповідав PR.UA.

«Завод зараз перебуває у державній власності, - розповів спеціально для PR.UA заступник міського голови Олександр Кочурін. - Управляє ним Фонд держмайна. Сьогодні цей об'єкт за нашою інформацією включений в список на приватизацію, тобто, держава його виставить на аукціон. Коли - поки не відомо».

Для міста важливо, за словами заступника мера, не стільки володіти колишнім підприємством, скільки зберегти його в якості архітектурного об'єкта. З цією метою він включений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення. 

«Таке рішення приймається на трьох рівнях, - продовжив Олександр Кочурін. - Рішення прийнято міською комісією, Донецька обласна комісія його підтвердила. І після цього будівля лікеро-горілчаного заводу знаходиться під охороною держави, область вже передала документи нашого об'єкта на реєстрацію в Міністерстві культури».

Як тільки колишній завод увійде до Державного реєстру об'єктів культурної спадщини, у міської влади з'явиться можливість звернутися до Києва для виключення його з переліку об'єктів на приватизацію з подальшою безоплатною передачею громаді.

Є і другий варіант.

«Якщо аукціон буде, то ми як місто будемо мати першочергове право викупу, - сказав заступник міського голови. - Однак у будь-якому випадку - стане він міською власністю чи ні, у виконкому Маріупольської міськради є повне право вимагати від власника його утримання в належному стані».

У разі викупу колишнього лікеро-горілчаного заводу містом в ньому буде проведено капітальний ремонт і реставрація. Він стане ще одним туристичним магнітом Маріуполя. Можливо, тут ще відновлять якусь лінію з виробництва оригінального маріупольського напою в невеликих обсягах, правда це поки обговорюється на рівні розмов в кулуарах міської ради.

Великий інтерес для маріупольців і гостей міста представляє історія заводу, який спочатку був побудований як винний склад, в якому здійснювалася розфасовка продукції і продаж, але не виробництво.

Більше століття - з кінця позаминулого століття

Історію Маріупольського лікеро-горілчаного заводу PR.UA розповіла відомий краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України, співробітниця наукової бібліотеки Маріупольського державного університету Олена Дейниченко. Вона на підставі архівних матеріалів, праць істориків і краєзнавців, документів різних років, даних Маріупольського краєзнавчого музею провела об'ємне дослідження, фрагменти якого PR.UA пропонує увазі наших читачів.

Будівлю майбутнього лікеро-горілчаного заводу побудували в кінці XIX століття. А в 1902 році за угодою керуючого акцизними зборами з катеринославським губернатором в Маріуполі відкрили казенний винний склад № 7, де розфасовували і продавали спиртні напої.

Те, що на Маріупольському винному складі напої не виробляли, підтверджують дані адреси-календаря «Весь Маріуполь і його повіт» за 1910 рік. Зазначено, що складом завідував Віталій Жебокритський, корнет у відставці; серед інших співробітників згадуються конторник, підвальний і їх помічники. Весь персонал складався з 9 осіб. Жили вони тут же, «при складі».

Історія лікеро-горілчаного заводу збереглася не тільки в документах. Одна з перших згадок - події 1917 року, описані в другому томі «Маріупольської старовини» Льва Яруцького: «...некеровані натовпи після повалення Тимчасового уряду почали громити винні склади, що загрожувало серйозними заворушеннями. І тоді нова влада розпорядилася запаси спиртних напоїв повсюдно знищити. Деякі маріупольці, дізнавшись про «варварську», на їхню думку, акцію, з'явилися до місця екзекуції, озброєні кружками, бідонами і відрами. І все це спорядження було пущено в хід, коли... стали виливати на землю величезні чани з горілкою і спиртом».

Виробництво алкоголю - нова сторінка історії

На території Маріупольського акцизного складу почалося виробництво алкогольної продукції в середині 1920-х років: у статистичному бюлетені за 1924 рік підприємств з виробництва вина, спирту на території нашого міста не зафіксовано, а в даних за 1927 рік згадується «Спиртоводочно-горілочний завод № 19 Центрспиртсоюзу».

У книзі «Весь Маріуполь» представлено план міста, складений за даними на 1 квітня 1930 року, на якому вказано і спиртоводочний завод. У цьому ж виданні згадується, що «до кінця 1942 року в Маріуполі діяли... горілчаний і пивоварний заводи, макаронна фабрика, продукція яких йшла на забезпечення німецької армії».

Відновлення і занепад

У трудовому архіві архівного відділу Маріупольської міської ради збереглися документи, пов'язані з післяокупаційним періодом історії міста. Маріуполь був звільнений від німецько-фашистських окупантів 10 вересня 1943 року. При відступі окупанти завдали Маріуполю величезної економічної шкоди - підірвали і вивели з ладу всі підприємства.

У цих документах зустрічаються цікаві факти. Отже «Спиртоводочний завод, м. Маріуполь. Справа № 1. Накази по заводу за 1943 р. Розпочато 19 вересня 1943 р., закінчено 31 грудня 1943 р., на 11 аркушах. Зберігати - постійно».

Дізнатися, хто ж керував відновленням заводу, допомагає «Відомість робітників, службовців та І. Т. Р. про Маріупольський спиртоводочний завод за 1-у полов. листопада місяця 1943 року»: директор заводу - Федір Долиненко. Всього у відомості 48 осіб, в тому числі представники таких незвичайних для нас професій, як коваль і візник. До слова, зарплата за вказаний період становила від 65-70 рублів (прибиральник, візник) до 800 рублів (директор). Відомість дає нам і загальні уявлення про структуру заводу в повоєнний час - до його складу входили механічний і винокурний цехи.

Через два роки Маріупольський спиртоводочний завод був названий Маріупольським лікеро-горілчаним, а з січня 1949 року - Жданівським лікеро-горілчаним. Однак завод не пройшов випробування ринковою економікою: одна з останніх справ, що зберігається в трудовому архіві – це «особисті картки звільнених. 2002 рік». Кожен лист - особиста справа співробітника; відповідно, всього 128 осіб (майже в три рази більше, ніж після війни).

З лікеро-горілчаним заводом пов'язана і одна з маріупольських легенд, про яку згадує Сергій Буров: «Довелося чути від «знавців», що місцева горілка настільки м'яка і приємна на смак з тієї причини, що готують її з використанням води з артезіанської свердловини, пробуреної на території заводу в незапам'ятні часи. Але працівники заводу цю легенду спростували. Виявилося, що все простіше: на заводі воду очищають за допомогою найдосконалішого обладнання...»

Унікальна архітектура різних напрямків

Старі фотографії допомагають відновити первісний вигляд будівлі: численні арочки, ажурна цегляна кладка. Над вікнами - «сегментні» арки з «замками» у вершині склепіння. Західна і центральна частини будівлі прикрашені рядами спрямованих вниз зубчиків; в давньоруській архітектурі вони називалися «сухариками», а в західних стилях, наприклад, бароко, – «дентикулами». Піднесення в східній частині вінчається подвійною напівкруглою аркою з майже непомітною тепер короною.

Арка спирається на невеликі загострені ніші; в сторони від них розбігається ряд поглиблень з напівкруглими склепіннями. Придивившись, ви неодмінно помітите, що в тіні деяких з них ховаються віконця. Подібні отвори розташовувалися у верхніх частинах середньовічних стін і веж і мали оборонне значення. Пізніше такі елементи стали використовувати як архітектурний декор і називали «машікулі» або «навісні бійниці».

У цій же частині будівлі вікна третього поверху з'єднує «поребрик» - ряд цегли, покладеної кутами до зовнішньої поверхні стіни. Західний кут будівлі, що трохи підноситься, також містить ряд напівкруглих арочок (однак без поглиблень), розташованих між орнаментами з одинарних і подвійних зубчиків. Крім того, кілька більших зубців під дахом, розкиданих по всій будівлі, в своєму розмаїтті доповнюють один одного. Все це і створює відчуття цілісної, гармонійної композиції фасаду при всій його асиметричності.