Сьогодні, 11 травня, раптовий серцевий напад обірвав його життя - депутата, металурга, почесного маріупольця, люблячого батька, чоловіка і дідуся. Він перетворив конвертерний цех на другу сім'ю для кожного металурга, як депутат Маріупольської міськради робив все для селища Мирний.
Олександр Ларіонов народився в 1944 році в Маріуполі, здобув вищу освіту в ПДТУ і працював на комбінаті імені Ілліча, де пройшов шлях від рядового співробітника до заступника генерального директора по сталеплавильному виробництву - начальника конвертерного цеху меткомбінату імені Ілліча. Цеху, в якому завдяки його старанням з'явилися серед шуму металургії оазиси з квітів. Але в сфері його інтересів було не тільки виробництво - всім відома футбольна команда конвертерників «Титан», база відпочинку «Олександрія», підтримка соціально незахищених дітей інтернату і на ті часи розкішні битовки, лазні і навіть сауна для конвертерників. По суті, Олександр Ларіонов створив справжню сім'ю металургів на виробництві.
«Олександр Олексійович присвятив багато років життя конвертерному цеху меткомбінату імені Ілліча, - розповів PR.UA народний депутат України Сергій Магера. - Для мене це була унікальна людина, яка вміла працювати з людьми. Він був здатний організувати не тільки виробництво, але і спортивне життя. Під його керівництвом побудовані бази відпочинку, футбольні поля. І при цьому конвертерний цех виглядав унікально - він став окрасою комбінату. У роки моєї роботи на комбінаті імені Ілліча ми багато спілкувалися з ним в депутатському корпусі. Я багато в чому орієнтувався на нього, дивлячись, як він міг вирішувати соціальні питання. Адже працювати в конвертерному було почесно і кожен з металургів розумів, що він соціально захищений».
«Знаю його кілька десятків років - з початку своєї журналістської діяльності в газеті «Іллічівець», - розповіла головний редактор «Приазовського робочого» Олена Калайтан. - Я тоді багато писала про конвертерний цех, про металургів. Це було і цікаво, і просто - журналістів Олександр Ларіонов любив і цінував, розумів, як важливо не тільки досягти, а й розповісти про досягенння. Не дарма він жартома любив повторювати прислів'я "Вміла готувати, та не вміла подавати"».
І він планомірно наводив порядок в цеху, від виробництва до благоустрою, прагнучи до досконалості, і у нього це виходило. Дійсно, домогтися того, щоб складне металургійне виробництво виглядало як парадна картинка, надзвичайно складно. Як зауважила Олена Калайтан, всі делегації і екскурсії починалися з конвертерного, бо від входу до самого виробництва дотримувався ідеальний порядок, ті ж перила на сходах робочих майданчиків витиралися по десятку разів за зміну - вони постійно були чистими, без порошинки!
«Заходиш і бачиш фонтанчики, зелені клумби, яскраві квіти і все це в умовах гарячого виробництва, - додала головний редактор. - У нього була фантастична пам'ять: пам'ятав про кожного співробітника все - про життя, значні дати, ювілеї, провини теж пам'ятав. Ми сьогодні говоримо про командну роботу в колективах, а Олександр Ларіонов ще тоді перетворив роботу для своїх колег в сім'ю. Створив футбольну команду «Титан» - одну з найсильніших в місті, побудували стадіон біля конвертерного цеху і вболівати за команду приходили сотні конвертерників на чолі з першими керівниками. Він любив свята, конвертерникі збиралися сім'ями, часто виїжджали на природу і в поїздки вихідного дня. Життя навколо нього в буквальному сенсі слова кипіло».
Він був лідером і часто випереджав всіх. На ювілей конвертерного було влаштоване грандіозне свято з лазерним шоу, першим в Маріуполі. Концерт в ДК «Металургів» з нагоди ювілею в постановці артистів драмтеатру здивував тоді навіть генерального директора меткомбінату імені Ілліча Володимира Бойка - коли він побачив лазерну постановку, то зазначив своєму головному інженеру Сергію Матвієнкову: «Ну ти бачив! Це ж треба таке влаштувати».
«Як депутат міськради Олександр Ларіонов багато зробив для свого селища Мирний, - зазначає Сергій Магера. - А депутатом він був кілька скликань, причому його виборчий округ не змінювався - селище Мирне, яке знаходиться поруч з конвертерним цехом. Він дуже добре знав проблеми місцевих жителів і намагався у всьому допомогти - від відсипання доріг шлаком до проведення вуличного освітлення, відновлення пам'ятників, ремонту опорного пункту. Постійно займався питанням, проблемним для Мирного, з вивезенням побутових відходів та ліквідації стихійних звалищ».
Олександр Ларіонов був щасливий, коли у нього з'явилися онуки, жив ними. Просто дивно, наскільки багато енергії було у цієї людини, якою він ділився з оточуючими, залучаючи їх в орбіту свого життя.
У Маріуполі і країні високо оцінили працю Олександра Ларіонова - він був визнаний почесним громадянином нашого міста, йому було присвоєно звання Почесного металурга СРСР. Наш земляк нагороджений високими урядовими нагородами: орденами різного ступеня - Трудової Слави, Трудового Червоного Прапора, «За заслуги».