Маріупольчанки Ірада Керімова та Ольга Шекіна вийшли до фіналу Всеукраїнського фестивалю творчості людей з обмеженими фізичними можливостями "Барви життя".
3 грудня вони виступатимуть у Києві на концерті, а підготуватися до цієї події допомагала команда Центру культури "Лівобережний", де поняття "мистецтво" та "інклюзія" ніколи не були взаємозаперечними.
Всупереч долі
Для двох жінок із непростими долями запрошення до Києва на фестиваль уже республіканського рівня стало кроком, для якого їм потрібно було мобілізувати всю віру в себе, вдосконалювати вокальні дані, вміння тримати себе на сцені. І, можливо, вони не зважилися б "замахнутися" на столицю, якби не було цілої групи підтримки.
Як розповіла художній керівник Центру культури "Лівобережний" Тетяна Живолуга, коли на базі їхньої установи у 2019 році проходив відбірковий тур міського інклюзивного фестивалю "Разом – ми єдині!", вона й познайомилася з Ольгою та Ірадою. Вони пройшли відбір, і свої концертні номери для фіналу готували вже разом із творчими колективами та їхніми керівниками Палацу культури.
Ірада Керімова згадувала з усмішкою:
"Взагалі на відбір я мала їхати до Палацу культури "Молодіжний", але тоді я після перелому ноги пересувалася в інвалідному візку – на додачу до проблем із зором, які стали причиною того, що в мене група інвалідності. І мене направили до Лівобережного Палацу культури, обладнаного пандусом та іншими елементами інклюзії. Пам'ятаю, син казав: "Мамо, може, не треба?" Але я стояла на своєму: "Треба, вези". І не пошкодувала, що зважилася, адже музика та спів для мене – справжня відтулина".
Ользі Шекіній теж є що згадати: коли вона доспіла свою пісню, букет квітів їй підніс чоловік, який теж має труднощі з пересуванням, але більшою мірою – пересувається на колясці. Можливість для супутників життя бути поряд на сцені в таку хвилюючу мить стало для подружжя справжнім подарунком. А глядачі не могли стримати сліз у ці зворушливі миті.
"Цей адреналін варто відчути, це перемога над собою, а потім решта: потрібно перемогти в собі страх перед публікою, громадською думкою. І ця перемога не так легко дістається", – визнає Ольга.
Нові пісні, нові завдання
"З моменту знайомства з цими талановитими жінками завжди поряд. Так, разом ми єдині. Два роки тому це було сміливою мрією, а сьогодні – у наших руках квитки на потяг "Маріуполь – Київ", – з гордістю за своїх підопічних відзначала Тетяна Живолуга напередодні поїздки.
Вона супроводжує вокалісток на фестиваль, взявши на себе не лише організаційні питання, а й мистецьке керівництво.
І Ольга, і Ірада кажуть, що музичної освіти вони не мають, але співати вони любили завжди. Щоправда, Ольга є учасницею студії сольних співів при Центрі культури "Лівобережний".
Керівник студії Аліна Худенко допомагала підготуватися до виступу не лише Ользі, а й Іраді. Студію відвідують і діти, і дорослі. Як розповіла Аліна Худенко, вчитися співати можна у будь-якому віці, і серед її учнів є люди різних професій – мати двох дітей у декреті, службовець банку, кондитер, провідний культурно-масових заходів. Серед них – і автор-виконавець Богдан Коваль, позбавлений зору дуже творчий маріуполець.
Ірада Керімова обрала для виконання на фестивалі пісню гурту Бі-2 "Молитва":
"Бо там звучать ті слова, які хочеться донести слухачам – вони закликають бачити красу життя та цінувати її. А ще – вона про те, що людина не може бути щасливою одна: "Я не одна, але без тебе просто ніхто", - співається в "Молитві".
"Одна з барв нашого життя – це кохання. І ми, люди з обмеженими можливостями, вміємо любити – безкорисливо, безоглядно всім серцем. Тому моя пісня про кохання: "Не зрікаються люблячи", – зазначила Ольга Шекіна.
Пісні, як і самі учасниці фестивалю, дуже різні за настроєм, темпераментом. Непрості у плані виконання, але ці пісні виражають те, що їм близько, а тому й звучать дуже проникливо. Пройде концертна програма фестивалю у Національному центрі ділового та культурного співробітництва "Український дім" у Києві.
Культура як інструмент соціалізації
Після реконструкції Міський палац культури став ще більш інклюзивним – набув зручний пандус, санвузол для людей з обмеженими можливостями. Видимі елементи доступності - лише мала частина роботи в інклюзивному напрямку, яка ведеться роками.
Директор Центру культури "Лівобережний" Тетяна Об'єдкова зазначає:
"Люди з обмеженими можливостями – такі самі, як усі ми, і ми даємо їм можливість відчути себе рівними. Саме тому наші керівники допомагають учасницям фестивалю "Барви життя". Але це лише один із прикладів. Інклюзивні номери мали й раніше. Так, влітку на "Дні Нептуна" одним з головних і, безперечно, яскравих персонажів став молодий чоловік з інвалідністю, відомий у Маріуполі як громадський діяч. У театральному колективі "Грані" довгий час займався хлопчик, який відрізнявся від інших, але на сцені глядачі бачили його як частину єдиного ансамбля – йому відводили такі ролі, що він міг розкритися. Я впевнена, що тепер, коли він подорослішав, він не має проблем із подоланням внутрішніх бар'єрів у спілкуванні. Наші творчі колективи та їхні керівники повністю поділяють курс на інклюзивність".
