Друга світова війна вписала в календар історичних дат чимало подій.
Для цілих країн, для мільйонів людей різної національності, для очевидців і тих, хто тільки чув про них, ці особливі дати донині викликають в думках тривожні картинки смертей, страждань і руйнувань.
І навіть дні звільнення від окупації, які святкують як другий день народження українські міста, затьмарені усвідомленням того, якою ціною було досягнуто миру. Пам'ятає і Маріуполь своїх визволителів, які 78 років тому, 10 вересня 1943 року, звільнили Маріуполь від фашистсько-німецької окупації.
Темна ніч перед світанком
У загарбників був час на створення складної трилінійної системи оборони. Копати траншеї доводилося жителям, які залишилися в окупованому Маріуполі - людям похилого віку, дітям, адже чоловіки пішли на фронт, а молодь була викрадена в Німеччину. Щоб заволодіти великим та укріпленим містом, були залучені всі роди військ: на суші, на морі, в повітрі. І бої в кінці серпня - початку вересня йшли по всіх цих напрямках.
Просування Південного фронту до Маріуполя йшло повільніше, ніж планувалося, ворог чинив запеклий опір. За словами очевидців відомо, що в цей період мирному населенню довелося пережити жахливі дні. Відступаючи з населених пунктів Приазов'я, загарбники палили будинки, мінували дороги, поля. Ціною за кожне звільнене село були життя чиїхось синів, чиїхось улюблених, багато з яких знайшли спокій в братських могилах.
![]()
Три дні фашистські факельники спалювали Маріуполь, обливаючи гасом дерев'яні рами будинків. Про що думали жителі міста, які в цей час ховалися в підвалах, в степу та ярах? Надія, віра в перемогу - це все, що у них було. 221-ша стрілецька дивізія в Кальміуському районі, 130-та Таганрозька стрілецька дивізія на Лівобережжі - пробиралися до серця міста, щоб подарувати Маріуполю таку довгоочікувану свободу.
![]()
Із записаних спогадів зі слів маріупольської підпільниці, лікаря Маргарити Вороніної-Лебедєвої ми знаємо, що в ніч на 10 вересня частина німецьких підрозділів відступала.
«... Всю ніч чути було глуху канонаду. До ранку вибухи снарядів почастішали, багато осколків потрапляли в лікарняний двір, вилетіли усі шибки з вікон. Це радувало нас: значить, наближається звільнення... Вранці у двір вбігла перша група наших солдатів, серед яких була дівчина. Радості не було меж. Ми їх цілували, качали, плакали... Радість була настільки величезна, що, коли через кілька годин я дізналася, що моя квартира згоріла, і я з сім'єю залишилася без речей, одягу, мені не було шкода», - розповідала очевидиця.
Письменник Борис Горбатов, який залишив літопис перших годин звільнення Маріуполя, писав:
«З кукурудзників, з очеретів, з печер повертаються в місто люди. Ворогам не вдалося їх викрасти. З худим вузликом йде між руїнами Ольга Володіна. Вузлик - ось все, що залишилося у неї. Близько напівспалених ліжок на попелищі вовтузяться люди...»
![]()
Воля битися
Точна кількість загиблих під час Другої світової війни досі викликає дискусії. Є дані, що в боях за Маріуполь загинули 679 бійців 221-ї та 130-ї стрілецьких дивізій, 4-го гвардійського Кубанського кавалерійського корпусу. Воїни-визволителі поховані в братських могилах на старому міському кладовищі та в окремих братських могилах в усіх районах міста. Але навіть одне життя - це цінність, яку неможливо виміряти. Сьогодні покласти квіти до пам'ятних знаків, стел, братських могил прийдуть уже правнуки та праправнуки тих, кому ми зобов'язані мирним небом.
У 2003 році, коли відзначалося 60-річчя з дня визволення Маріуполя, в нашому місті була організована зустріч визволителів - ветеранів з різних міст і регіонів. Колишні учасники Донбаської стратегічної наступальної операції зустрілися через стільки років в місті, яке звільняли, і ця зустріч була сповнена спогадів, часом - зі сльозами на очах. Серед них були й маріупольці. У кожного - своя непроста історія. Авіатехнік 9-ї гвардійської винищувальної дивізії Семен Пташко після важкого поранення під Прагою втратив обидві руки, але зумів вижити «всім смертям на зло». Маріупольчанка Тамара Малахова - ще один авіатехнік тієї ж дивізії. Війна не питала ні стать, ні вік. Вижити, стати сильніше, щоб на своїй землі залишитися переможцями - ось бажання, яке об'єднало людей, чиї життєві шляхи перетнулися в точці під назвою «Маріуполь».
![]()
З відходом їх покоління залишаються лише деякі матеріальні свідчення тих уже далеких років. У маріупольському краєзнавчому музеї зберігаються невидані мемуари учасників бойових дій та очевидців, фотографії зруйнованого і спаленого міста, підшивки місцевої газети, що видавалася в період окупації, численні предмети солдатського побуту... У багатьох сім'ях теж є подібні нагадування про події, які зробили Маріуполь таким, яким ми бачимо його сьогодні.
![]()
Нагадаємо, раніше повідомлялося, що на інвестиційному форумі «Маріуполь 2030» озвучили напрямки туристичного розвитку міста.
