Секрети життя у дорозі: маріупольчанка Олександра Малова розповіла про роботу провідника

Іноземець навряд чи зрозуміє, що романтичного у потязі. Сів у вагон, надів навушники та відпочиваєш, доки він не домчить тебе до твоєї станції. І тільки для нас потяг – це найсмачніший чай, відверті розмови, стукіт коліс та гарні краєвиди. За вікном пролітають ліхтарі, вокзали та цілі міста!

Подорожі залізницею не завжди найкомфортніші, але завжди – пам'ятні. За 20 годин шляху до іншого міста люди знайомляться, закохуються, знаходять нових друзів та змінюють життя.

"Кожна поїздка - це історія. Калейдоскоп людей і фарб, - говорить для pr.ua провідник пасажирських вагонів Олександра Малова. - Важко вгадати, якою буде наступна!"

"Дівчата у формі – це красиво"

Олександра працює на залізниці понад десять років. Починала у 21 рік, і причини для цього були дуже вагомими.

"Мені хотілося романтики, пригод, довести батькам, що я можу бути самостійною, - згадує провідник. - А ще я думала: дівчата у формі - це красиво!"

Саша любила мандрувати з дитинства. Дівчинка часто їздила до родичів у західну частину України. Поїздка завжди була цілою пригодою, гідною окремої розповіді друзям.

"Завжди любила дертися на пальму (так ми, провідники, називаємо верхню полицю), - згадує Олександра. - Тоді, звичайно, і думок не було, що колись у поїзді я працюватиму".

Та й цілі такі після школи не стояли – випускниця здобула освіту за спеціальністю "Ландшафтний дизайн". Але невдовзі зрозуміла, що ця професія не для неї та почала шукати себе.

"Вирішила вступити на курси провідників, які проходили в Ясинуватій. У січні я розпочала навчання, а у квітні вже їхала на свій перший рейс, - згадує дівчина. - Там нас усьому навчили: обслуговувати пасажирів, доглядати вагон".

Романтика чи важка робота?

Досі Олександра пам'ятає, як уперше увійшла до потяга як провідник. Це був рейс до Львова – довга дорога з одного кінця країни до іншого.

"Їхала молода бригада, було весело та цікаво. Звичайно, я ще багато чого не знала, але з досвідом все стало на свої місця", - розповідає дівчина.

Нині Олександра здалеку впізнає своїх пасажирів. Стоячи біля вагонів, вона вгадує, хто йде до неї та майже ніколи не помиляється.

"Я рахую людей, як каченят, - сміється дівчина. - Мені важливо, щоб кожен зайшов, вчасно прокинувся і вийшов на потрібній зупинці".

Що ще належить до обов'язків провідника? Всі ми знаємо, що він дасть нам постільну білизну, принесе чай або каву. У співробітника завжди можна взяти аптечку або додаткову ковдру. Але є частина роботи, що залишається "за кадром". Під час руху поїзда та після його прибуття провідники підмітають і прибирають вагони, виносять сміття, змінюють фіранки.

Взимку роботи стає більше. Зараз у багатьох поїздах вже є електричне опалення, але є потяги, в яких доводиться топити вугіллям.

"На колесах знаходяться гальмівні колодки, які можуть примерзати. На станціях ми їх чистимо. А якщо вагон засипає снігом, то доводиться і його", - розповідає дівчина.

Перша зима у потягах далася Олександрі непросто. У мороз вона вперше поїхала сама до Москви, і мало не попрощалася з професією провідниці назавжди.

"Я їхала у вагоні одна, та ще й не вміла правильно топити пічку, мерзла. Коли приїхала до Москви, там було -20! Це була моя найважча поїздка", - згадує провідник.

Досі щомісяця Олександра з нетерпінням чекає свій графік. Він може змінюватися, але кількість робочих годин завжди однакова – 174.

"Якщо потрібно топити пічку, два провідники працюють в одному вагоні. Якщо ні – три провідники на два вагони. Ми працюємо за таким принципом: п'ять днів у дорозі – п'ять вдома, три дні роботи – три відпочинку", - пояснює дівчина.

Коли поїзд прибуває до нового міста, ми всі поспішаємо покинути його і біжимо у своїх справах. А провідники прибирають вагони, відпочивають, і знову вирушають у подорож.

"З часом робота змінюється, - говорить Олександра. - Вагони стають кращими, умови для провідників - комфортнішими. Рідше доводиться топити пічку. Ти заходиш у вагон чистим і виходиш з нього чистим".

Для пасажирів ти – психолог

Попри всі труднощі, Олександра вважає поїзд по-справжньому романтичним місцем і щиро любить дорогу. Найчастіше вона їздить у гості до одеситів, і вже знає кожну станцію, кожну маленьку яму на шляху до Одеси.

"Я навіть люблю працювати вночі, - зізнається дівчина. - Дивишся у вікно, а там "літають" ліхтарі, міста. Ти думаєш про своє... А які красиві в поїзді світанки й заходи сонця! Таке мало де побачиш".

Найчастіше люди вважають Олександру не лише провідником, а й особистим психологом. Кожного вона намагається вислухати, кожному допомогти.

"Є люди, які приходять і розповідають все своє життя! Я намагаюся всіх зрозуміти та дати виговоритися. Багатьом це справді потрібно", - вважає провідник.

Тому на рахунку в Олександри багато цікавих історій. Часто вона навіть радить пасажирам, як вчинити, допомагає вирішувати особисті справи та поєднує серця.

Кохання на залізниці

Якось на маріупольському пероні прощалися дівчина та хлопець. Вона родом із Харкова, він – із Маріуполя. Обидва стояли й плакали через розлуку.

"Потім я дізналася, що вони познайомилися в інтернеті - у неї був день народження, і він привітав її по радіо. І ось вона приїхала до нього в гості, і настав час прощатися", - розповідає провідник.

Олександрі нічого не залишалося, крім як сказати хлопцеві:

"Їдь з нами! Якщо любиш - їдь!"

Хлопець побіг на вокзал, купив квиток і вже за кілька хвилин їхав до Харкова з коханою! Через два місяці вони знову опинилися у вагоні, де працювала Олександра, але вже як чоловік і дружина.

"Вокзал бачив найщиріші сльози та найрадісніші зустрічі, - вважає провідник. – Це особливе місце".

Ще одна історія кохання сталася з провідником, подругою Олександри. Для неї вона почалася не дуже приємно – пасажир із Дніпра обурився, чому йому просто принесли, а не постелили білизну. Слово за слово, розмова. Тепер дівчина живе у Дніпрі та щаслива зі своїм пасажиром.

Соні, веселуни, філософи

На такі категорії часто ділять провідники пасажирів. Хтось спить до останнього, хтось поспішає з усіма познайомитися, а хтось веде розмови про долю країни, політику, релігію та сенс життя.

"Бувають дуже веселі люди, - говорить Олександра. - Одного разу з кафе на вокзалі мені на зустріч йшов хлопець. Було дуже холодно, вітер, дощ. А він - у червоних штанах, яскраво-жовтій куртці, шльопанцях та білих шкарпетках. У поїзді він влаштував дискотеку і подружився з усіма попутниками, при цьому ніхто навіть не скаржився - всі були з ним на одній хвилі. "Він навіть світиться зсередини позитивом!" - сказала жінка про сусіда".

Новий рік під стукіт коліс

За весь час роботи лише двічі Олександра відзначала Новий рік із сім'єю. Усі інші свята проводила у поїзді. Завжди цікаво, як це їхати в купе в новорічну ніч! Виявляється, для пасажирів це ціла пригода з подарунками, костюмами та сюрпризами.

"Ми одягаємо костюми Снігуроньок, у нас блакитні шапки з бубонами, - говорить провідник. - Залізниця завжди дарує подарунки пасажирам, які подорожують 31 грудня. Востаннє це був блокнот, ручка, шоколадка та магніт. Але щоб отримати сюрприз, треба розповісти вірш, заспівати пісню чи станцювати. Це роблять і діти, і дорослі”.

При цьому багато людей опиняються у поїзді не випадково. Для деяких сімей це традиція – святкувати Новий рік під стукіт коліс.

"Наприклад, є родина, яка щороку 31 грудня вирушає у подорож до західної України. Іншим просто цікаво відзначити у поїзді. Ми беремо із собою мандарини, олів'є. Дух свята відчувається", - говорить Олександра.

Традиції та прикмети залізничників

Є традиції, які з провідниками щодня. Але у кожного – вони свої. Хтось цілком серйозно ставить домовиків на стіл і "частує" їх цукерками. Олександра дотримується інших правил – ніколи не кладе вагонних ключів на стіл.

"Якщо я так зроблю - щось піде не так, - пояснює дівчина. - Це моя особиста прикмета. Ще я ніколи не заходжу з тамбура у вагон, поки не перестане виднітися перон. А коли колеса починають крутитися, завжди говорю одну й ту ж саму фразу: "Караван йде, собаки гавкають".

Якщо магія не спрацювала, якщо щось пішло не так, то у провідників є свій план дій.

"На щастя, зі злочинами, крадіжками я ніколи не стикалася, - говорить Олександра. - Але бувало, що люди поводилися неадекватно, конфліктували з пасажирами. Тоді ми повідомляємо начальника поїзда і на найближчій станції викликаємо поліцію".

Часто люди забувають у поїзді свої речі – телефони, планшети, навушники. Провідники знаходять їх та віддають пасажирам, які звертаються на гарячу лінію. Декому доводиться навіть відправляти речі Новою поштою.

У поїзді – найсмачніший чай

Нещодавно, 4 листопада, в Україні відзначали День залізничника. Цього дня "Укрзалізниця" влаштувала конкурс для співробітників. У своїй майстерності змагалися провідники, машиністи, оглядачі, укладачі. Олександра Малова виборола у Києві друге місце!

"Потрібно було робити все, що і зазвичай - посадка, висадка, видача постільної білизни, чаю. Приємно, що мене оцінило професійне журі", - каже дівчина.

У вільний від роботи час Олександра також мандрує. У відпустці вона намагається бувати за кордоном – летить до Туреччини чи Єгипту. До Києва добирається потягом, і каже – з ним літак не зрівняється!

"Що видно з ілюмінатора? Хмари, крило літака, - перераховує Олександра. - А з вікна поїзда - цілий світ".

У вагоні дівчина неодмінно п'є чай.

"Раніше я не розуміла, чому люди, як тільки сядуть, просять чай. А коли їхала сама, зробила так само. У поїзді він чомусь набагато смачніший", - з усмішкою пояснює провідник.

На вихідних Олександра вишиває, навідує близьких, за якими ним дуже сумує. У рідній Волновасі на неї чекає мама, улюблена такса Лаккі та вулиці знайомого з дитинства міста.

Поради пасажирам від провідника:

• Намагайтеся не купувати квитки в перший та останній вагони, їх сильніше трясе.
• Найкращі місця – у середині вагона. Вони тепліші, там менше галасу, далі санвузол.
• На кожен рейс "Укрзалізниця" заздалегідь бронює місця, на випадок, коли їхатиме велика компанія, військові, група школярів. За дві години до відправлення вони з'являються у продажу. У цей час можна встигнути купити квитки на нижні полиці. Зробити це можна в касі чи онлайн.

Нагадаємо, з 12 грудня запрацює новий маршрут Маріуполь-Рахів, який стане найдовшим в Україні.