Після тих страшних 10 секунд в історії Маріуполя минуло сім років. Ранок 24 січня 2015 року, мікрорайон Східний, час 9:20… Артобстріл з «Градів» тоді забрав життя 30 городян, ще 123 було поранено.
Гуркіт, чорний дим, жах і біль тоді буквально дзвеніли в повітрі: 17 попадань у 19 багатоповерхівок, зруйновані 13 приватних будинків, пошкоджені різною мірою понад 200 приватних будинків, три школи та чотири дитячі садки. Трагедія, яка залишиться у пам'яті назавжди…
Після того дня мікрорайон стали покидати люди, багато хто прагнув переїхати подалі від околиці до середмістя, а то й взагалі виїхати з міста.
Містяни, які постраждали від артобстрілу, є серед нас. Вони продовжують жити, ходити на роботу, планувати, мріяти та будувати своє життя. Хтось із них впорався зі своїм горем, горе деяких виявилося найбільше ніж горе всього світу, а життя — занадто неможливим, щоб бути без мами, чоловіка, дитини…
Вони більше не говорять про страх, вони просто живуть. Деякі з маріупольців розповіли pr.ua про те, як склалася їхня доля через ці сім років. Без описів тих страшних десяти секунд.
Час лікує, а діти – ростуть
Історія родини Володимира Шинкаренка – це історія про диво. Ні, скоріше про Диво. Тому що тільки Богом могли бути врятовані троє дітей, які знаходилися того фатального дня в квартирі, стіну якої пробило снарядом, практично повністю вибуховою хвилею було знищено три кімнати. Зяюча дірка в плиті дев'ятиповерхівки їхньої квартири по вул. Київській ще якийсь час була забитою будматеріалами. Залишився живим і рудий кіт Батон, дивна поведінка якого привернула увагу дітей та вберегла від загибелі.
Сьогодні про те, що сталося, Володимир розповідає спокійно, він каже, що пережити жах допомогла саме родина, близькі, розуміння важливості турботи про дітей та любов до них. Сини Микита, Ярослав та Ростислав успішно навчаються, займаються спортом та думають про вибір життєвого шляху. Але до квартири, в якій трапилося лихо, маріупольці поки що не повертаються.
«Ми живемо в приватному будинку в Приморському районі. Родина у нас велика, також є три кота та два собаки, жити в будинку звикли, квартиру відремонтували, але поки що немає бажання в неї повертатися. Молодшим близнюкам, Ярославу та Ростиславу, по 14 років, ходять у школу, вони відмінники, вчителі задоволені... Старший син Микита навчається в інституті МВС. Коту Батону 16 років, живий та здоровий, ми працюємо. Дітям спеціальна допомога не знадобилася, іноді згадують той день, але рідко. Зараз для хлопчиків більш важливим є вибір професії, як побудувати майбутнє. Є таке прислів'я «Час лікує», лікує підтримка рідних та коханих. Ситуація сталася така, яку не передбачити і не вгадати, вона принесла горе багатьом як у нашому місті, так і в цілому нашій країні. Хтось йшов на роботу, хтось гуляв вулицею, хтось вирушив у справах, і сталося нещастя, але треба жити далі, так, це велике горе та стреси... Коли є сім'я, ти живеш заради її добробуту, виховання, це все дає сили йти вперед, не зациклюватися на горі. Потрібно ростити дітей, виводити їх у майбутнє, давати їм освіту, не стояти на місці», – поділився Володимир Шинкаренко.
Як і багато хто після того, що сталося, Володимир переконаний, що важливіше ніж здоров'я та життя людини немає нічого. І жодні блага не замінять дорогих серцю людей: «Нічого ціннішого за це немає, не було й не буде».
Головне, що всі живі
У маріупольця Сергія ті 10 секунд забрали дах над головою та заощадження — від влучення снаряда повністю згорів його будинок № 17 на вулиці Ніжинській, що навпроти ринку «Деніс». Чоловік каже, що різка втрата майна насправді не біда та найважливіше, що дорогі йому люди живі.
«Зі Східного я нікуди не поїхав, у мене двоє маленьких дітей, вони потребують турботи. Завдяки допомозі благодійних організацій, компенсації держави та близьких я за 50 метрів від згорілого житла придбав такий самий будиночок. Так тут і залишився, в інший район не поїхав. Якщо вже судилося, то могло прилетіти й в інший район. Не бачу сенсу впадати в депресію, адже головне, що всі залишилися живі та здорові, а решта все наживне», – ділиться чоловік.
Сергій упевнений, що все, що трапляється, на краще, а усе матеріальне можна нажити наново.
Допомога всього світу та надія
Трагедія у мікрорайоні Східному сколихнула не лише місто, а й Україну, весь світ. Людям допомагали як підприємства Групи Метінвест, так і місцеві та зарубіжні організації. Одяг, продукти, будматеріали, психологічна та медична допомога – багато хто згуртувався і прагнув допомогти постраждалим.
Долі сімей загиблих та постраждалих ось уже сім років звучать на шпальтах видань та ефірах ТБ. А трирічна Мілана, яку мама врятувала, прикривши собою, стала героїнею мурала художника Олександра Корбана у центрі Маріуполя. Сьогодні мурал є символом надії та пам'яті для всієї України.
Але потрібно ще чимало років, щоб ця рана і біль загоїлися в серцях маріупольців.
