Про те, що це за гімназія, якою вона була і яке життя у її стінах сьогодні, дізнатися читачам пропонує pr.ua.
Маріупольська гімназія №1 приваблює своєю історією багатьох. Побувати в музеї та побачити на власні очі раритетні документи, відтворену форму, фотографії дівчат, оригінальні паспорт викладача та учнівський квиток того часу прагнуть багато хто. Зберігачка музею та вчителька української мови та літератури Ганна Дежець зізнається, що екскурсії проводить із задоволенням.
“Люди цікавляться, приходять навіть сторонні, і я завжди розповідаю про гімназію. У нашому музеї багато оригіналів фотографій, документів гімназисток — у жодній іншої школі такого немає. Якщо враховувати, що це відомості про початок освіти у місті, вони мають свою цінність та значення. Найдавніший експонат – копія документа-виписки, наданого краєзнавчим музеєм із засідання міської думи про те, що вирішено заснувати жіночу гімназію. Також у нас є документи з 1880-х років: учнівські квитки випускниць, атестати, “Збірка алгебраїчних завдань” Шапошнікова 1914 року, оригінали фотографій, знайдені на аукціонах. Основна маса була зібрана засновницею музею, вчителем історії Галиною Штанько та її учнями у 1975 році. Люди просто носили їх задарма. Нині музею дарують не оригінали, а копії. За радянських часів не дуже раділи такому буржуазному минулому, але Галина Матвіївна все-таки це все зберегла”, — розповідає Анна Дежець.
Вона зазначає, що відвідувачі — це завжди нові можливості для музею, нерідко гості мають у своєму розпорядженні свої відомості з історії школи, поповнюють колекцію.
Сьогодні тут близько 500 упізнаних експонатів і 470, що потребують уточнення, частина з них ще чекає внесення до реєстру. Також є експонати радянського періоду. Багато експонатів були надані нащадками випускниць Маріїнки, вони продовжують їх надсилати та приносити. Триває збір й електронних документів, архівних матеріалів.
У цій школі Ганна Дежець працює 10 років, любить її та жодного разу не бажала змінити місце роботи — так тут усе тепло. Вчителька зізнається, що про минуле Маріуполя тут багато нагадує — коридори, старі колони на двох поверхах, зовнішній вигляд будівлі, старі двері в лівому крилі, що збереглася з часів Другої світової війни, стелі висотою в п'ять метрів і унікальна опалювально-вентиляційна система.
“На той момент, коли гімназію було збудовано, Маріуполь був ще маленьким містом з невеликими одноповерховими будинками. І будівля Маріїнки значно виділялася серед них, її було видно здалеку. Сам факт заснування та будівництва гімназії був проривом для міста. Щоб обігріти її, була потрібна продумана система повітряного опалення, в підвалі, як я розумію, була топкова, тепло поширювалося цегляними каналами. У кожному кабінеті є виступи на стінах із ґратами — завжди вважала, що це вентиляція, але виявилося, що це унікальна опалювально-вентиляційна система. Навряд чи ще десь у місті таке збереглося. На той час вона була інноваційною. Було зроблено дуже мудро: у підвалі нагрівалася вода, і тепле повітря підіймалося каналами для обігріву. У школі є також вентиляційні шахти. Будівля дуже тепла та світла, довго тримає температуру, якщо відключити обігрів. Влітку у ній також комфортно”, — зазначає Ганна.
Єдиними змінами, за її словами, які зазнала гімназія за період із 1951 року, стала заміна даху, вікон та підлог. Також до 125-річчя школи оновили фасад, але через несумісність старих стін із сучасними матеріалами пішли зовнішні тріщини.
Як розповідає Ганна Дежець, проєктна потужність будівлі Маріїнської гімназії розрахована на 300 учениць, а спочатку їх було 139. Коли їхня кількість досягла 200, почали добудовувати приміщення. Окрім цих фактів дивує й сама особистість Феоктиста Хартахая та його харизма. Адже саме він умовив столичного викладача та інших педагогів приїхати в глибинку на меншу зарплату, та щобільше - домігся отримання "найбільшої волі" назвати нову гімназію на честь імператриці Марії.
Взагалі, сам факт відкриття двох гімназій був значущим для провінційного Маріуполя — це була можливість для розвитку та перспектив до кращого життя. Крім того, забезпечені сім'ї змушені були відправляти своїх дітей навчатися в інші міста, а з появою чоловічої та жіночої гімназій у Маріуполі ця проблема відпадала.
“Заняття гімназисток до 1894 року в знімних приміщеннях проходили в тісноті, дівчатка непритомніли та доктор Гампер зробив висновок, що їм просто не вистачає повітря. Хартахай на той момент був ще живий, почали шукати нові приміщення, відшукали ці комори на перетині Грецької та Миколаївської. Гімназія все розширювалася, будувалася частинами — спочатку центральна, потім бічні прибудови, з 1912 року будівля більше не перебудовувалася і не змінювала свого основного вигляду. Стіни тут дуже товсті та міцні”, — каже зберігачка музею.
Завдяки зібраним матеріалам відомо, що століття тому гімназисток навчали популярним і сьогодні дисциплінам, лише фізкультура називалася хореографією та велася класними наглядачками. Дівчата вивчали мови — англійську, французьку, німецьку, італійську, грецьку, але за кожну доводилося окремо доплачувати — від 5 до 15 рублів на рік, що на той час було чимало. На заняття фізики дівчата ходили в Олександрівську чоловічу гімназію, де для дослідів був обладнаний клас.
“До речі, з Олександрівською чоловічою гімназією дуже дружили. Проходили спільні вечори та благодійні акції. Викладачі працювали в обох закладах, гімназії були взаємопов'язані. Вже згодом у Маріуполі з'явилися приватні гімназії Остославської та Дарія. Порядки були суворими, для переведення з класу до класу складалися іспити, будь-яка провина записувалася, могли виключити зі школи. Тож учениці дуже старалися. Але була і система преміювання — у нас є у фонді похвальний лист, ще дівчата, які добре вчилися, звільнялися від плати, також є відомості, що після закінчення гімназії деякі випускниці отримували саме золоті медалі”, — додає Ганна Дежець.
Також відомо, що вихованки мали й деяке соціальне життя: у музеї є фото з екскурсії дівчат до Москви, існувала традиція в найближчому сквері висаджувати дерева, проводити суботники, влаштовувалися й благодійні вечори.
Атестат після закінчення восьми років маріупольської Маріїнки дозволяв дівчатам працювати домашніми вчительками та вчителями молодших класів. Цікаво, що одна з випускниць на прізвище Сьомкіна працювала у стінах школи за професією вже у радянські часи.
Багата історія та унікальна архітектура маріупольської Маріїнки стали приводом для ініціативи домогтися визнання її пам'яткою історії та архітектури місцевого значення. Про це мріяли педагоги гімназії №1 і раніше. Однак досвіду у вирішенні такого питання не було ні в кого. Ідея взятися за справу прийшла маріупольцю Ярославу Федоровському, який запустив проєкт реставрації старовинних дверей міста та презентував карту історичної спадщини.
Досліджуючи своє генеалогічне дерево, він виявив, що одна з його далеких не кровних родичок вступила до гімназії у 1916 році. Так, маріуполець почав цікавитися гімназією, побував у музеї та закохався у Маріїнку.
“Почав копати історію, дізнався, що будівля гімназії дуже стара, практично через четверті руки видобув за гроші список учениць гімназії – це був шлях Київ-Португалія-Москва. На підставі цього ми з Анною Дежець і вирішили спробувати вперше в житті піти на противагу тим, хто скаржиться й нічого не робить. До нас приєднався Андрій Марусов. Ми ні на що особливо не сподівалися й не сподіваємося — зіткнулися з такою бюрократичною машиною, що стало зрозуміло, чому сьогодні в Україні є проблеми зі збереженням архітектури. Наше місто, попри свою провінційність, на початку ХХ століття було економічно перспективним. Це й підкріплювалося розвитком освіти. І розповідаючи про Маріуполь сьогодні, слід згадувати його великий архітектурний та культурний пласти. А отримання охоронної грамоти – перший добрий чинник для іміджу міста”, – поділився Ярослав Федоровський.
Своєю чергою Ганна Дежець зазначає, що ідея набуття статусу пам'ятника архітектури та історії була давно — адже є такий же у колишньої Олександрівської гімназії. Тим більше, що їх заснував один і той самий видатний чоловік - Феоктист Хартахай.
Директор ГО "Архі-Місто" Андрій Марусов додає, що розмір гонорару для розробки облікової документації для архітекторів виявився не настільки високим. І маріупольці оголосили про краудфандингову кампанію. Вона ж і показала, що випускники школи та нащадки гімназисток пам'ятають та люблять Маріїнку — люди жертвували кошти, поповнювали музей експонатами та продовжують вносити внесок у збереження історії.
“Розробка облікової документації коштує грошей, з'ясувалося, що гонорар за це не такий великий – 15 тис. грн. Ми зібрали більше у зв'язку із супутніми витратами. Кошти були пожертвувані 11 маріупольцями та двома громадськими організаціями – “Маріупольське товариство греків” та “Національна вимога”. Мінімальний внесок становив 10 грн, а максимальний — 6,5 тис. грн, кошти зібрали за кілька місяців, що досить швидко. Навіщо? Будь-який маріуполець або приїжджий, побачивши пам'ятник архітектури, вже розуміє, що це цінно, це варте уваги. Знову ж таки в місті таких пам'яток близько десяти, хоча потенційних значно більше. Статус одразу надає ваги. З погляду заощадження спадщини починають працювати законодавчі норми — не можна зносити, змінювати будь-що, але є й право звертатися до міської ради з питанням реставрації”, — коментує Андрій Марусов.
Він наголосив, що цікавим у справі підготовки документів став дослідницький момент – маріупольцям довелося побувати в архівах, краєзнавчому музеї та відкрити оцифровані міською бібліотекою ім. Короленка номера "Приазовського робочого" за 1951-1952 роки.
“З публікацій вразило, що коли школа після війни запізнювалася із введенням в експлуатацію через ремонт, кинули клич серед батьків учнів. У газеті написано, що “200 домогосподарок” вийшли на суботники та в авральному порядку перед відкриттям завершили оздоблення приміщень”, – каже Андрій Марусов.
За розробку документації взявся одеський архітектор Анатолій Ізотов. Під час візиту він здивувався системі опалення в дореволюційній будівлі. Складена ним документація була розглянута на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури та туризму Донецької обласної державної адміністрації.
На даний час на маріупольці чекають офіційного листа з ДонОДА для подальших дій щодо вирішення питання отримання охоронної грамоти.
Сьогодні ж колишня Маріїнська жіноча гімназія вміщує 560 школярів. Завдяки грамотному розкладу діти можуть бути на уроках. І сьогодні школа також бере участь у благодійних акціях на підтримку хворих дітей, регулярно допомагає КП “Щасливі тварини”. Гімназія №1, як і 145 років тому, залишається першою видною школою Маріуполя — у перший рік стала учасницею програм НУШ і з інклюзії.
На жаль, заплановане на листопад святкування 145-річчя через карантин перенесено.
Світлини Аліни Комарової.
Читайте також: Маріупольська Маріїнка може стати пам'ятником історії та архітектури (ФОТО).
14 липня 2022
25 березня 2022
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)