Зроду-віку вишиванки охороняють українців. Для нас різнобарвні орнаменти – не зовсім звичайна прикраса. У них – генетичний код нації, наші вірування та традиції.
Сьогодні, у День вишиванки, пропонуємо разом з PR.UA зануритися в історію та дізнатися більше про традиції нашого краю.
Історія донбаської вишиванки
Давайте поговоримо про сорочку, що як-то кажуть найближча до тіла. Якими були вишиванки на Донбасі? Коли почали ткати одяг наші предки? Чому використовували ті або інші кольори?
Багато хто гадає, що вишиванка – традиційний одяг жителів Західної України. А у нас ніхто не вишивав, традиції не зберігав, ниток дома не мав… Суцільна брехня! На Донеччині так само, як і всюди в Україні, жінки ткали одяг для своєї родини. Сорочки прикрашали барвистими вишитими візерунками. Їх різноманіття вражає.
Завідувачка філії музею народного побуту Наталя Арусланова пояснює: «Щоб зрозуміти, як з'явилася вишиванка в рідному краї, слід звернутися до історії. Наш регіон заселявся переселенцями з різних частин України. В Північне Приазов’я приїхали вихідці з Чернігівської, Київської, Полтавської губерній. Звісно, вони приносили з собою свою культуру».
Донеччина заселялася з кінця 18 - початку 19 століття, тому і традиції вишивки в наших родинах сягають того часу.
Наталя Арусланова вважає: «Українська вишиванка – наш унікальний код. Він увібрав в себе традиції різних регіонів. Але звісно, в кожному місті, селищі були свої особливості рукоділля. Донеччина – не виключення».
Так, за думкою етнографів, нам найбільш притаманні червоний та чорний колір візерунків. Також східні вишиванки зазвичай вкриті трояндами або іншими пишними квітами.
«Червоний колір – найрадісніший, - говорить Наталя. – Він символізує сонце, кохання. Чорний означає родючу землі та водночас скорботу».
Сорочка все про тебе знає
Треба розуміти, що для наших предків вишиванка була перш за все оберегом, який мав захищати людину від всього злого та нечистого. Орнаментами обов'язково прикрашали комірець, манжети, поділ. Вони вкривають ділянки, які знаходяться близько до оголених частин тіла (ноги, шия, долоні), та, як вважалося, потребують особливого захисту. Кожен символ на сорочці має своє значення.
«Наприклад, ромб з крапочками всередині – це символ засіяного поля, дубове листя означає здоров’я та міцність духу. Плоди горобини та калини символізують дітей», - говорять у музеї.
Колись сорочка могла розказати про свого власника дуже багато. Так, молоді дівчата зазвичай обирали яскраві кольори. Дружини, які бажали дітей, прикрашали вишиванки квітами та плодами. Чим старшою ставала жінка, тим менш яскраву сорочку вона обирала.
Музейна співробітниця розповідає: «Вишиванка також говорила про статус людини. Чим пишніші були рукава, тим заможніша людина. Адже тканина в ті часи – матеріал цінний, і його берегли».
Вирізняли також повсякденну вишиванку – буденку та святкову, на ній орнаменти були пишніші.
Хочеш сорочку мати – не треба зівати
У фонді музею зберігається багато вишиванок. Це сорочки кінця 19 – початку 20 століття. Здебільшого, вони місцеві - вишиті на території Північного Приазов’я. Але є і ті, що подорожували до нас з різних областей.
Наталя Арусланова показує білу вишиванку з яскравими квітами: «Вона приїхала у Маріуполь у кінці 19 століття з Полтавської губернії. На ній ми бачимо троянди, ягоди калини, дубове листя. Це святковий варіант національного одягу».
Поруч з нею сорочка, вишита місцевими майстринями. Її пошили на початку 20 століття. Це одразу помітно: якщо низ вишиванки зроблено ще з грубого домотканого полотна, верх – з тонкого фабричного.
«А до того, як в людей з'явилися нові технології, щоб створити вишиванку, треба було добре попрацювати. В народі казали: «Хочеш сорочку мати – не треба зівати», - говорить Наталя.
Навесні українці засівали на городах льон та коноплі. Потім – обробляли рослинний матеріал. Лише після закінчення сільськогосподарських робіт, взимку майстрині сідали за ткацький верстат. Тканину для сорочок робили тоненькою, її обов’язково вибілювали. Вже потім готовий одяг прикрашали візерунками.
Традиція прикрашати сорочки орнаментами характерна не лише для українців. В музеї зберігся також грецький вишитий одяг.
«Грекині використовували більш яскраві кольори – жовтий, блакитний, вишивали шовковими та вовняними нитками», - говорять в музеї.
Всі ці народні скарби можна побачити на власні очі. Цьогоріч на подвір’ї Музею народного побуту влаштували інтерактивну виставку одного дня «Ткацький шлях».
Унікальний орнамент Приазов’я
І зараз в Маріуполі зберігають традиції. У 2017 році громадська спілка «Зелений центр Метінвест» вирішила зробити місту подарунок та встановити у Театральному сквері Дерево єднання. На кожному листку - орнаменти вишивання всіх областей. Та, коли автори тільки почали розробляти проєкт, виявилося – у нашому краї немає усталеного зразка вишивки. Єдиний, впізнаваний та самобутній візерунок випало створити сучасним маріупольцям. І їм це вдалося – червоні та сині кольорі вдало поєдналися у маріупольській вишиванці. Чому саме такі, пояснює колишня керівниця творчого об'єднання художників та народних умільців «Натхнення» Раїса Кислощаєва. Саме вона з учасницями клубу створила Приазовський орнамент.
«Дві наші особливості – металургійні комбінати та море, - говорить майстриня. - Комбінати випускають сталь, і червоний – це колір вогню, колір розпеченого металу. В той самий час червоний символізує радість та сонце. Другий колір – морської хвилі».
Для візерунку обрали поширені символи – ромб та восьмикінцеву зірку. Ромб позначає сонце, а зірка – це давній сакральний знак, що вважається найпотужнішим оберегом. Новим візерунком прикрасили наш листочок всеукраїнського дерева. Окрім цього, майстрині вишили орнамент на чоловічій сорочці – вона стала прототипом майбутніх маріупольських вишиванок.
Раїса Кислощаєва розказує, багато років вона навчала маріупольців давньому ремеслу. Свою творчість представляли по всій країні.
Жінка згадує: «Одного разу ми їздили на виставку до Києва, і якийсь чоловік сказав: «Ну що може привезти Донбас? Шматок вугілля? Але коли побачили наші роботи, здивувалися, які вони гарні!»
Щороку вишиванку вдягав і символ нашого міста – маріупольский сталевар. У вишитій сорочці він зустрічав гостей на в’їзді до Маріуполя. Це була ініціатива молодих металургів – до 120-річчя меткомбінату імені Ілліча вони вирішили прикрасити сталевого велетня. Виготовляли вишиванку разом – брали участь навіть ветерани-іллічівці. І досі маріупольці згадують, як приємно було проїжджати повз споруду у національному одязі.
Особливе свято
Для редакції «Приазовського робочого» День вишиванки - особливе свято. Щороку в травні ми фотографуємося в національному одязі. Вишиті сорочки, сукні, віночки - кожен дістає з гардероба святковий костюм. Минулого разу журналісти вирушили на море - підкорювати хвилі на швидкому катері. Цього року вирішили: найкраща ідея - фотосет з кіньми. Не питайте чому, все просто! Хто кращий друг козака? Звичайно, бравий кінь. А в чому сідлає коня сучасний козак? У кращій вишиванці. Ненадовго ми теж перетворилися в сміливих наїзників.