Будинок по вулиці Фонтанній Маріуполя сьогодні популярний — проєкт з реставрації старовинних дверей привернув увагу багатьох до цієї дореволюційної будівлі. Нещодавно будинок № 44 включили в туристичні маршрути міста. А з поверненням на місце старовинної двері червоного кольору, він став ще більш популярним.
Його історія зберігає чимало таємниць і PR.UA дізнався, що про своїх попередників знають мешканці цього особняка.
![]()
Каретний сарай, високі кімнати, бруківка і ліпнина, гарні різьблені двері — багатьом цим свого часу володіла і ще може похвалитися ця будівля. Пам'яттю про минуле залишилися ліпнина в деяких приміщеннях, власне, двері та високі, під 4 метри, стелі.
Як пише маріупольський краєзнавець Сергій Буров, красива двоповерхова будівля з воротами і цегельним облицюванням було купецькою.
«Для того, щоб дізнатися дату споруди двоповерхового будинку №44 не потрібно копирсатися в архівах, оскільки вона вказана на фронтоні — 1911 р. Відразу після звільнення Маріуполя від німецько-фашистських загарбників в його приміщеннях розмістилися відділи Молотовської (нині Центральної) райради», — зазначає краєзнавець, додає, що при будинку також був каретний сарай.
![]()
Сьогоднішні мешканці цю інформацію не спростовують, але й додають, що заселилися сюди набагато пізніше першого невідомого власника будинку.
Найбільше відомостей про особняк зберегла Тетяна Мацкевич.
«Я тут з 1957 року та історію будинку знаю тільки з розповідей матері. Моя сім'я тут оселилася, коли батькові - інструктору райкому партії, — виділили кімнату без зручностей. Мама розповідала, що колись у цьому будинку жив купець першої гільдії, прізвище його, на жаль, я не запам'ятала. Напис «А. С.» на фасаді будинку — це його ініціали за нашими припущеннями. Тут у нього були стайні, прислуга. Наш будинок один з небагатьох дореволюційних у Маріуполі, на якому вказано рік побудови, таких одиниці. Кімнати невеликі, але висота стель — 3,8 м.
Спочатку у дворі стояли дві грубки, біля гаражу — стіл з лавкою і палісадник. А біля другого столу знаходились два залізних ящика для вугілля. Спочатку приміщення опалювалися вугіллям, і навіть не була проведена вода. У дворі були дуже великі два туалети, безумовно історичні.
На другий поверх з двору можна було піднятися по гарних гвинтових сходах з дерева, але через старість їх довелося замінити новими. Ніхто тоді не думав, що можна буде реставрувати. Навпроти будинку, біля проїжджої частини, розташовувався вуличний кран - кожен міг підійти і накачати воду для своїх потреб», — ділиться Тетяна Мацкевич.
Вона зазначає, що крім гарного фасаду і парадних дверей з унікальним різьбленням, слід минулого зберегли ще кілька квартир — в одній є ліпнина на стелі, а в іншій вона залишилася частково. Більш того, багато чого, що залишилося з моменту спорудження, вражає мешканців своєї «вічністю».
«Я живу на підвалі, а він у нас великий, і в ньому навіть є криничка. Якось у мене в квартирі трохи здулася підлога. Коли ми зайнялися ремонтом і зняли верхній шар настилу, під ним виявилися дошки в такому стані, ніби їх тільки-тільки постелили і навіть цвяхи наче новісінькі, абсолютно не іржаві. Колишні високі вхідні двері також не були пошкоджені від часу. А на печах, які стояли у дворі, ми раніше консервували соління», — додає маріупольчанка Людмила Кондратьєва.
Коли мешканці деяких квартир міняли вікна з широкими підвіконнями, робітники не могли їх витягнути — настільки міцно їх встановили при будівництві дому до революції. До слова, на всіх вікнах тут були і віконниці з металевими гачками.
Купець, що побудував цей особняк, не шкодував коштів на якісні будматеріали, але також не поскупився на зручності — для карет був передбачений сарай, вони виїжджали на вулицю через брущатий двір. Сам же двір закривався широкими воротами. Їх і сьогодні можуть спостерігати маріупольці, а підтвердженням, що в першого власника були коні, залишилися підкова на воротах.
![]()
Якщо зайти в будинок через головні старовинні двері, можна опинитися перед дерев'яними сходами. Складно уявити, що будинок, задуманий для однієї людини та тільки однієї сім'ї, став згодом притулком для багатьох мешканців і навіть відомчої установи.
«У свій час тут дійсно був відділ райради, а в будинку навпроти — райкомхоз. І після війни в цей будинок заселили багато людей: кімнати стали квартирами, жили як в комуналці — по кілька людей на кімнату. Площі від підприємств або установ отримували особи різних професій - робітники, вчителі... Спочатку в нас провели воду, мешканці своїми силами домоглися дозволу. Відповідно, вуличні туалети стали не потрібні. А потім будинок газифікували, з'явилися індивідуальні АГВ й опалення. Так в будинок вдихнули життя й комфорт — з дитинства пам'ятаю, що мене одягали, як капусту, тому що натоплені грубки хололи та ставало прохолодно.
В міру того, як в країні поліпшувався рівень життя, мешканці переїжджали, а ті, що залишилися, займали сусідні кімнати. Так і сформувалося, що нас тут залишилося п'ять господарів», — розповіла Тетяна Мацкевич.
Сусіди вважають її хранителем історії цього будинку — адже вона в ньому мешкає найдовше. Практично всі мешканці старовинного особняку відзначають, що живуть тут із задоволенням і дружать між собою.
Будинок по Фонтанній, 44 багато років привертає фотографів, туристів, іноземців. Його малюють художники, у вересні у дворі тут також знімали фільм італійці.
Нагадаємо, що маріупольці відреставрували двері цього будинку в рамках проєкту «Життя дверей має значення». У ньому взяли участь не тільки мешканці будинку, а й чимало жителів міста та України.
Фото Аліни Комарової та Яни Іванової
