Авторами цих знімків були відомі фотомайстри Федір Науменко і Лев Сосна. На одній з цих листівок можна побачити частину будинку №62 на проспекті Миру. Будинок цей був відомий тим, що на його першому поверсі була крамниця «Тканини». Місцеві модниці, й не тільки вони, називали цей торговий заклад чомусь «київським». Тут в часи товарного дефіциту можна було придбати відрізи модного на той час штапелю, ситчик приємного забарвлення, сатин для постільної білизни, а то і шевйот для вихідних брюк.
В цьому ж будинку мешкав професор, доктор технічних наук Володимир Федорович Зубарєв. Генеральський син, прапорщик, удостоєний Георгіївського хреста за подвиг в Першу світову війну, червоний командир в війну Громадянську. Потім у нього був Ленінградський технологічний інститут, диплом інженера, висилка в Саратов на комбайновий завод. У 1938 році - Новокузнецьк, Сибірський металургійний інститут. Працюючи там, Володимир Федорович захистив кандидатську, а згодом і докторську дисертацію. Він читав лекції з курсу «Металознавство», вони були надзвичайно цікаві, завжди з історичними прикладами. Чомусь запам'яталася фраза Володимира Федоровича:
«Кожен інженер має знати щонайменше три іноземні мови: англійську, німецьку та французьку, а інженер-металург - ще й шведську. Я, на жаль, шведську не знаю».
По сусідству з професором Зубарєвим була квартира Капустіних. Батько сімейства - Євген Олександрович Капустін, який увійшов в історію нашого міста як відомий вітчизняний вчений-металург і теплофізик, доктор технічних наук, професор місцевого металургійного інституту, а з 1969 по 1981 рік і його ректор. Його дружина - Маргарита Іванівна, доцентка, кандидатка технічних наук. Кілька поколінь її вихованців - прокатників, вчених і виробничників - з теплотою і щирою вдячністю згадують чудові педагогічні здібності, доброту, чуйність Маргарити Іванівни, її готовність допомогти студентам у розв’язанні проблем у навчанні або побуті. Діти Маргарити Іванівни і Євгена Олександровича також присвятили себе науці. Галина - докторка фізико-математичних наук, Олексій став професором, доктором хімічних наук, завідувачем кафедри хімічної технології та інженерії в Приазовському державному технічному університеті. Він також відомий як учасник інтелектуальної телегри «Що? Де? Коли?».
На верхотурі цього будинку, під башточкою, знаходилася майстерня, в якій працювали молоді художники Олег Ковальов і Євгеній Скорлупін, випускники Ростовського художнього училища.
Час від часу у них збиралися друзі, щоб поговорити про мистецтво, обмінятися думкою про прочитані книги і переглянуті кінофільми. Гостями були графік і живописець Віктор Кофанов, який здобув освіту в Саратовському художньому училищі, автор талановитих гравюр і пейзажів, сповнених любов'ю до природи, іноді приходив Михайло Антипов, також випускник Саратовського училища, в одній зі статей про нього було написано, що його картини - гімн природі. Бували в майстерні Едуард Сахаров - інженер і талановитий самодіяльний художник. Частими гостями були Вартан Вартанян, геолог з вищою освітою, який закінчив в Ленінграді мистецтвознавче відділення Академії мистецтв, темпераментний сперечальник і співробітник Маріупольського краєзнавчого музею історик Юрій Тельбізов та інші. Під час цих зустрічей обговорювалися роботи художників, ділилися враженнями про прочитані книги і журнали. Іноді виникали суперечки про проблеми сучасного мистецтва. У цій майстерні у Олега Ковальова і Євгена Скорлупіна народилася ідея проводити в нашому місті виставки робіт українських художників - «Меморіал імені Архипа Куїнджі». Ідея була підтримана як міською владою, так і керівниками Спілки художників України. Не так давно проходив черговий меморіал імені нашого геніального земляка. Через роки Віктору Кофанову, Олегу Ковальову і Євгену Скорлупіну було присвоєно звання заслужених художників України.
Приміщення першого поверху будинку №62, звернені в бік проїжджої частини проспекту Миру, зайняті різними торговими закладами. Час від часу у них змінюються орендарі. Нічого поганого в цьому немає. У свій час тут було вирішено влаштувати кафе з назвою «Скіфи» - як пам'ять про те, що у віддалені часи кочували в приазовському степу їхні племена. За оформлення цього закладу взялися місцеві художники Олексій Бочаров і Валерій Горлишев. Вони розробили креслення для виготовлення меблів, зробили настінні прикраси. Олексій прикрасив меблі оригінальним різьбленням. Весь простір було оформлено в єдиному стилі. Досить тривалий час «Скіфи» мали попит у молоді. Але щось у власника або власників закладу не заладилося. «Скіфи» перекупив новий господар, який церемонитися не став. Продав оригінальні меблі... на дрова, купив стандартні стільці й столи. Час поступово поглинув подальшу історію маріупольських «Скіфів».
Світлина Аліни Комарової. Зараз у будинку - нове життя. Кілька років тому його капітально відреставрували, на місці колишніх крамниць і кафе з'явилися нові, які полюбилися маріупольцям і гостям міста.
Світлина з відкритих джерел. Стара листівка. Як і в середині 50-х років минулого століття, архітектурний ансамбль у центрі Маріуполя є прикрасою міста.
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)