Буду металургом

У дитинстві багато хто з нас мріють про професію батьків. Хочеться у всьому брати з них приклад і скоріше вирости. Але лише деякі дійсно йдуть по стопах сім'ї та передають ремесло дітям. Так з'являються династії вчителів, лікарів, робітників.

Маріуполь – місто металургійне. Тому більшість корінних жителів так чи інакше пов'язані з промисловістю. Сім'я майстра з ремонту обладнання конвертерного цеху Романа Бородіна в цьому відношенні унікальна. Прадід працював, коли «Азовсталь» тільки заснували, дідусь – за радянських часів, а сам Роман – металург у четвертому поколінні! «Приазовський робочий» дізнавався, як живе і працює «сімейний підряд».

«Ми всі – азовстальці»

Хтось може сказати: кому цікава історія однієї сім'ї? Дивімось ширше: в архіві простої династії – історія цілого міста! Одна з її важливих дат – заснування в 1933-му меткомбінату «Азовсталь».

У роки розвитку підприємства свій професійний шлях розпочав слюсар Абрам Белянський. Чоловік працював у центрі експлуатації залізничного транспорту. Одружився з дівчиною Валентиною, створив сім'ю, мріяв підняти на ноги двох дітей – Петра і Катерину. Це практично все, що знають про свого прадідуся онуки та правнуки. Абрам був євреєм, і, коли почалася війна, його вбили гітлерівці. Голокост – страшне слово, яке зруйнувало долі багатьох сімей.

Валентина залишилася одна. Вона також працювала на «Азовсталі» – інженером відділу проєктно-конструкторських розробок. Довелося бути і за себе, і за чоловіка – працювати в тилу, переживати тяготи війни, виховувати сина і дочку.

Діти підросли та стали допомагати мамі. І Петро, і Катерина пішли по стопах батьків – почали працювати на меткомбінаті «Азовсталь». Як ви вже здогадалися, Петро Абрамович, якому зараз 83 роки, – дідусь Романа.

Петро отримав спеціальність електрика і працював в кисневому цеху. Чи міг він подумати в молодості, що потім на тій вже ділянці буде працювати його онук? І не тільки його, а ще й співробітниці Віри, яка дуже подобалася металургу. Саме на підприємстві Петро Білянський знайшов свою долю. З Вірою Миколаївною вони вже відзначили золоте весілля!

Досі на меткомбінаті працює дочка Петра і Віри Тетяна Челак. Вона – машиніст фрезерних установок. Там же трудився зять – Роман Бородін, обіймав посаду слюсаря в конвертерному цеху. Цікаву історію своєї родини згадує Роман Бородін, якого назвали на честь батька: 

«Ми всі – азовстальці й дуже пишаємося цим. Загальний стаж сім'ї – 386 років! Робота приносить нам задоволення, ми розуміємо, що робимо внесок у розвиток рідного підприємства, улюбленого міста».

День металурга – сімейне свято

Питання «ким стати?» у Романа Бородіна стояло як і перед кожним в юності, але, озираючись на свою сім'ю, він бачив приклад щасливих самореалізованих людей, зайнятих улюбленою справою. Майже щовечора мама, дідусь і бабуся розповідали йому про роботу, згадували історії минулих років, ділилися багатим досвідом.

Хлопчик і сам був природженим технарем – в школі йому давалися креслення, фізика, математика. 

«Я вирішив пов'язати життя з меткомбінатом, бо тут є можливість постійно розвиватися, самовдосконалюватися. Нудьгувати не доводиться», – каже Роман.

Після школи він вступив до технікуму й отримав професію електрика. Потім закінчив Приазовський державний технічний університет за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств». «Відразу після навчання прийшов в кисневий цех, став електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання. На тій же ділянці, що і я, раніше працювали дідусь і мама, тому на мені лежав великий тягар відповідальності – я не хотів підвести сім'ю», – розповідає Роман.

Щоб бути гідним трудової династії, він постійно вчився. Розбирався в обладнанні та технологічних процесах, вивчав методи роботи. 

«Коли чогось не знав, радився з колегами. Часто допомагав дідусь, – згадує майстер. – Після цього, коли досвіду стало більше, мене призначили майстром дільниці, а потім – помічником начальника цеху з безперервного розвитку. Через кілька років мені запропонували інше місце роботи, я став провідним інженером по надійності конвертерного цеху, а потім – майстром ділянки підготовки ковшів конвертерного цеху».

На робочому місці Роман обслуговує і ремонтує ковші. Ділиться: робота цікава й улюблена. До того ж пощастило з колективом. 

«Ми з колегами брали участь у конкурсі «Молоді лідери Метінвесту», з 72 осіб я посів друге місце. Завжди хочеться йти вперед і досягати більшого», – говорить Роман Бородін.

Дома Бородіни постійно обговорюють роботу, діляться новинами та планами. Тим більше що і дружина Романа Яна тісно пов'язана з металургією. День металурга для них – сімейне свято, в яке прийнято урочисто влаштовувати. Після перерахування всіх родичів-азовстальців ми в цьому і не сумнівалися.

«Дружина у вас теж металург?» – запитали. «Майже, – посміхається Роман. – Вона виховує майбутніх металургів». 

Яна викладає в технікумі прокатне виробництво. Разом молоді Бородіни гуляють, беруть участь в автоквестах, відвідують бабусю і дідуся. Роман займається рукоборством і бере участь у спортивних змаганнях.

Їх маленькій дочці Софії всього чотири рочки. Вона ще не розуміє, що означає бути металургом, але вже всім розповідає: 

«Тато працює на великому заводі».

Роман мріє, що колись зможе розповісти доньці про всіх представників своєї династії. Тому дбайливо збирає всі сімейні грамоти, світлини, публікації в газетах, щоб дочка пам'ятала і пишалася кожним рідним металургом.

Фото Анни Ваховської: Кілька поколінь азовстальців. Сім'я Романа Бородіна брала участь у проєкті «Династії року» – металурги перемогли в номінації «Багатовіковий літопис» і отримали звання «Сталева династія Метінвесту».