У 1818 році народився він в Москві, в німецькій родині, змінив безліч професій – від фармацевта до викладача. А в 1859-му почав видавати гумористичний журнал «Розвага», де писав під псевдонімами Гіацинт Тюльпанів і Скалка. Про популярність видання можна судити по авторах, де серед інших – Володимир Даль, Антон Чехов, Борис Алмазов.
Автором Міллер був плідним, тільки за життя вийшло шість томів його творів у вигляді віршів, билин, байок і перекладів від Гейне до Шекспіра. Невідомий рік першого видання трагедії про зайчика, але в шостому томі антології автора, що вийшов за рік до його смерті, в 1880 році, в розділі дитячих віршів, на останніх сторінках була надрукована серія «Підписи до картинок. Для дітей першого віку». Складно уявити, чому саме для малюків Федір Міллер складав віршики, які за своїм сюжетом цілком можна віднести в розряд чорного гумору.
Є думка, що цю дивну книжку він створив під впливом широко відомого збірника Генріха Гофмана, в перекладі названого «Стьопка-Растрепка». А «Підписи...» вийшли дійсно нестандартними: Міллер химерно переплів веселі історії з воістину моторошними. Наприклад, діти-пустуни у вірші «Ось йде старий сивий...» йдуть на корм рибам, а похмурий лелека читає їм коротку нотацію, схожу на мораль класичної байки. Зайчика ж мисливець просто вбиває ні за що ні про що. Це трохи смішно, але факт залишається фактом: читачі різних поколінь не змогли змиритися з таким сумним фіналом і почали самі додумувати більш життєствердний кінець історії: зайчик і оживає, і краде рукавиці в лікарні, і відмовляється лікуватися.
Але далі за всіх у «варіативності» долі вже цілком щасливого зайчика пішов поет Юрій Левитанський. У нього вийшла ціла збірка під назвою «Сюжет з варіантами», де проста фабула про мисливця і його жертву перетворюється на справжній парад стилів різних авторів. Левитанський майстерно обігрує манеру кожного поета – і зайчик знаходить нові, несподівані риси.
«Мій хлопчик, мій царевич, мій звірятко» – саме так в уявленні Левитанського охрестила б зайчика Белла Ахмадуліна. А Самуїл Маршак і зовсім дав би йому істинно англійське ім'я – Джон О. Грей: вірш називається «Елегія на смерть високоповажного зайця, есквайра…» Нескінченна низка метафор, ігри з ритмом і стилем – і від маленького зайчика залишилася тільки оболонка. Зате скількома різними новими відтінками заіскрилася ця маленька шкурка!
Ілюстрація з відкритих джерел: Не змирилися! Несправедлива трагічна смерть бідного зайця надихнула багатьох авторів на більш оптимістичний фінал.
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)