Народжені у сорочці

Українцям пощастило – з давніх-давен нас оберігають ніжні орнаменти вишиванки.

Голка-трудівниця «пірнає» у білу тканину. Вимальовує листя та квіти, пташок та усміхнені соняхи. Вправна май­стриня затягує нитки й каже: «Кожен хрестик – на щастя та долю. Хай вони нас бережуть!»

Вишиванки і справді зроду-віку охороняють українців. Для нас різнобарвні орнаменти – не звичайна прикраса. У них – генетичний код нації, наші вірування та традиції. Мов міцна нитка, вони тягнуться через століття та йдуть до нових поколінь.

20 травня Україну і світ знову об’єднає День вишиванки. Напередодні свята пропонуємо зануритися в історію та дізнатися більше про традиції нашого краю.

У газети – своя традиція

Для редакції «Приазовського робочого» День вишиванки – особливе свято. Щороку у травні ми фотографуємося у національному одязі. Вишиті сорочки, сукні, віночки – кожен дістає з гардеробу святковий костюм.

Минулого разу журналісти відправилися на море – підкорювати хвилі на швидкому катері. Цього року вирішили: найкраща ідея – фотосет з кіньми. Не питайте чому, все просто! Хто ліпший друг козака? Звісно, бравий кінь. А у чому сідлає коня сучасний козак? В найкращій вишиванці.

Світлина Аліни Комарової: Вишиванка єднає. Зустрічати свято в національному одязі – традиція нашої редакції.

Ненадовго ми теж перетворилися на сміливих наїзників. День вийшов чудовим: під ногами – соковита травка, яка так і вабить тварин, навкруги – залите сонцем селище.

Аби осідлати коней, ми приїхали в Мангуш. Тут робітники кінно-спортивної ділянки «Донбас-Міленіум» познайомили нас з величними, але дуже добрими тваринами.

Начальник ділянки Василь Апостолов одразу попереджає: «Щоб подружитися з конем, треба позбутися страху. Тварини, як люди, все відчувають!»

Ми збираємо всю сміливість та по черзі їздимо верхи. Звичайно – під спалахи фото­апарату. Яскраві світлини Аліни Комарової сьогодні прикрашають цей матеріал, а ми радимо вам взяти до уваги нашу ідею та теж вирушити в гості до тварин. Василь Апостолов запрошує усіх охочих.

«Ми працюємо з 1989 року, – розповідає він. – Всього в нас 33 коні. Вони часто беруть участь у змаганнях, за час роботи виграли вже понад 150 призів! Тільки минулого року кінь Банкір привіз перемогу з Одеси. Цього року теж вже відправили трьох коней на перегони».

Інструктори в Мангуші займаються зі спортсменами, дають уроки всім охочим, проводять терапію для діток, хворих на ДЦП. З нами фотографувалася конячка Охма – спокійна та дуже добра дівчинка.

Історія донбаської вишиванки

Традиція газети – не лише робити яскраві знімки, а й щороку відкривати для вас нові цікаві факти. Напередодні Дня вишиванки ми завжди говоримо про національний одяг, розповідаємо історію свята, розкриваємо значення вишитих узорів. Сьогодні ми вирішили поговорити про сорочку, що, як то кажуть, найближча до тіла. Якими були вишиванки у Донбасі? Коли почали ткати одяг наші предки? Чому використовували ті або інші кольори?

Багато хто гадає, що вишиванка – традиційний одяг жителів Західної України. А у нас ніхто не вишивав, традиції не зберігав, ниток дома не мав… Суцільна брехня! На Донеччині так само, як і всюди в Україні, жінки ткали одяг для своєї родини. Сорочки прикрашали барвистими вишитими візерунками. Їх різноманіття вражає. Завідувачка філії Музею народного побуту Наталя Арусланова пояснює: «Щоб зрозуміти, як з’явилася вишиванка в рідному краї, слід звернутися до історії. Наш регіон заселявся переселенцями з різних частин України. В Північне Приазов’я приїхали вихідці з Чернігівської, Київської, Полтавської губерній. Звісно, вони приносили з собою свою культуру». Донеччина заселялася з кінця XVIII – початку XIX століття, тому і традиції вишивки в наших родинах сягають того часу.

Наталя Арусланова вважає: «Українська вишиванка – наш унікальний код. Він увібрав у себе традиції різних регіонів. Але, звісно, в кожному місті, селищі були свої особливості рукоділля. Донеччина – не виключення».

Так, за думкою етнографів, нам найбільш притаманні червоний та чорний колір візерунків. Також східні вишиванки зазвичай вкриті трояндами або іншими пишними квітами. 

«Червоний колір – найрадісніший, – говорить Наталя. – Він символізує сонце, кохання. Чорний означає родючу землю та водночас скорботу».

Сорочка все про тебе знає

Треба розуміти, що для наших предків вишиванка була насамперед оберегом, який мав захищати людину від усього злого та нечистого. Орнаментами обов’язково прикрашали комірець, манжети, поділ. Вони вкривають ділянки, які знаходяться близько до оголених частин тіла (ноги, шия, долоні) та, як вважалося, потребують особливого захисту. Кожен символ на сорочці має своє значення.

«Наприклад, ромб з крапочками всередині – це символ засіяного поля, дубове листя означає здоров’я та міцність духу. Плоди горобини та калини символізують дітей», – говорять у музеї.

Колись сорочка могла розказати про свого власника дуже багато. Так, молоді дівчата зазвичай обирали яскраві кольори. Дружини, які мріяли про дітей, прикрашали вишиванки квітами та плодами. Чим старшою ставала жінка, тим менш яскраву сорочку вона обирала. Музейна співробітниця розповідає: «Вишиванка також говорила про статус людини. Чим пишнішими були рукава, тим заможніша людина. Адже тканина в ті часи – матеріал цінний, і його берегли». Вирізняли також повсякденну вишиванку – буденку – та святкову, на ній орнаменти були пишнішими.

Хочеш сорочку мати – не треба зівати

У фонді музею зберігається багато вишиванок. Це сорочки кінця XIX – початку XX століття. Здебільшого вони місцеві – вишиті на території Північного Приазов’я. Але є й ті, що подорожували до нас з різних областей. Наталя Арусланова показує білу вишиванку з яскравими квітами: «Вона приїхала у Маріуполь наприкінці XIX століття з Полтавської губернії. На ній ми бачимо троянди, ягоди калини, дубове листя. Це святковий варіант націо­нального одягу».

Поруч з нею сорочка, вишита місцевими майстринями. Її пошили на початку XX століття. Це одразу помітно: якщо низ вишиванки зроблено ще з грубого домотканого полотна, верх – з тонкого фабричного.

«А до того як в людей з’явилися нові технології, щоб створити вишиванку, треба було добре попрацювати. В народі казали: хочеш сорочку мати – не треба зівати», – говорить Наталя.

Навесні українці засівали на городах льон та коноплі. Потім – обробляли рослинний матеріал. Лише після закінчення сільськогосподарських робіт, взимку майстрині сідали за ткацький верстат. Тканину для сорочок робили тоненькою, її обов’язково вибілювали. Вже потім готовий одяг прикрашали візерунками.

Традиція прикрашати сорочки орнаментами характерна не лише для українців. В музеї зберігся також грецький вишитий одяг. «Грекині використовували більш яскраві кольори – жовтий, блакитний, вишивали шовковими та вовняними нитками», – говорять в музеї.

Всі ці народні скарби вже скоро можна буде побачити на власні очі. Щороку Музей народного побуту збирає експозицію до Дня вишиванки. Цьогоріч на подвір’ї влаштують інтер­активну виставку одного дня «Ткацький шлях», де співробітники будуть розповідати про те, як народжувалася українська вишиванка. Захід планують провести 20 травня.

Унікальний орнамент Приазов’я

І зараз в Маріуполі зберігають традиції. У 2017 році громадська спілка «Зелений центр Метінвест» вирішила зробити місту подарунок та встановити у Театральному сквері Дерево єднання. На кожному листку – орнаменти вишивання всіх областей. Та, коли автори тільки почали розробляти проєкт, виявилося – у нашому краї немає усталеного зразка вишивки. Єдиний, впізнаваний та самобутній візерунок випало створити сучасним маріупольцям. І їм це вдалося – червоні та сині кольори вдало поєдналися у маріупольській вишиванці. Чому саме такі, пояснює колишня керівниця творчого об’єднання художників та народних умільців «На­тхнення» Раїса Кислощаєва. Саме вона з учасницями клубу створила приазовський орнамент. «Дві наші особливості – металургійні комбінати та море, – говорить майстриня. – Комбінати випускають сталь, і червоний – це колір вогню, колір розпеченого металу. Водночас червоний символізує радість та сонце. Другий колір – морської хвилі». Для візерунку обрали поширені символи – ромб та восьмикінцеву зірку. Ромб позначає сонце, а зірка – це давній сакральний знак, що вважається найпотужнішим оберегом. Новим візерунком прикрасили наш листочок всеукраїнського дерева. Окрім цього, майстрині вишили орнамент на чоловічій сорочці – вона стала прототипом майбутніх маріупольських вишиванок.

Раїса Кислощаєва розказує, багато років вона навчала маріупольців давнього ремесла. Свою творчість представляли по всій країні.

Жінка згадує: «Одного разу ми їздили на виставку до Києва, і якийсь чоловік сказав: «Ну що може привезти Донбас? Шматок вугілля?» Але коли побачили наші роботи, здивувалися, які вони гарні!»

Щороку вишиванку вдягав і символ нашого міста – маріупольський сталевар. У вишитій сорочці він зустрічав гостей на в’їзді до Маріуполя. Це була ініціатива молодих металургів – до 120-річчя меткомбінату імені Ілліча вони вирішили прикрасити сталевого велетня. В виготовленні вишиванки брали участь ветерани-іллічівці. І досі маріупольці згадують, як приємно було бачити пам’ятник у національному вбранні.

«Коли вдягаю вишиванку, можу перевернути Землю»

Також містяни знають ім’я марі­упольської вишивальниці, керівниці народного клубу «Студія любителів вишивки "Рушничок"» Ольги Фесенко. Нещодавно у Центрі сучасного мистецтва і культури імені Куїнджі пройшла її персональна виставка. Рушники, сорочки – майстриня має чим здивувати.

Творчістю Ольга займається з дитинства. Інакше й бути не могло – дів­чинка змалку бачила приклад рідних.

«Родина в мене була майстровита, всі чимось займалися. Дід вулики робив, мама викладала домоводство, батько і бабусі вишивали, – згадує майстриня. – Коли я була маленькою, ми переїхали на Дон, у Воронезьку область. Там жили українські родини, і я з дитинства чула нашу мову».

Бабусі дівчинки своїми руками робили автентичні вишиванки. Як в давнину, саджали коноплі на городах, об­робляли рослини, ткали та вибілювали полотно. Оля разом з іншими дітьми допомагала дорослим – під час вибілювання на річці малі відганяли гусей.

Зараз виготовити вишиванку набагато простіше, тканину можна замовити в інтернеті. Але вишивка й досі займає дуже багато часу. «На одну вишиванку уходить чотири-шість місяців. Адже крім шиття є робота, хатні справи, – розповідає жінка. – Я мрію вишити сорочки з орнаментом кожного етнографічного регіону. Вже є Слобожанщина, Полтавщина, Покуття, зараз шию буковинську вишиванку».

Ольга ділиться знаннями: «Барвінок на вишиванці символізує нев’януче життя, квітка яблуньки – любов. Хміль та виноград вишивали молодим дівчатам, які готувалися стати дружинами. Робили це для того, аби вони були такими ж гнучкими, як ці рослини, і могли трохи «придушити» чоловіка, щоб він нікуди не подівся та виконав всі забаганки».

Усі майстрині кажуть: сідати до роботи можна лише з гарним настроєм та добрими думками. Адже вишиванка, за віруваннями українців, несе потужну енергетику.

«Це іде з давніх часів, адже тоді людина була тісно пов’язана з природою та Всесвітом. Коли я вдягаю вишиванку, відчуваю – можу перевернути Землю! Вона дає силу та захист», – говорить Ольга Фесенко.

Сьогодні вишиванку має кожен українець. 20 травня вдягніть її – як символ нашої культури та традицій.