Номер, який знають всі

Серед екстрених номерів є особливий - на нього дзвонять, якщо в небезпеці життя людини і коли рахунок йде на хвилини. Серце установ екстреної медицини - диспетчерська, а її співробітники - сполучна ланка між медиками та пацієнтами.

Старша фельдшерка оперативно-диспетчерського відділу швидкої медичної допомоги в Маріуполі Вероніка Гуділкіна свого часу сама виїжджала до хворих, а нині забезпечує безперебійну роботу бригад і обслуговування викликів.

«103» слухає і відповідає

Вероніка - випускниця Донецького медичного училища. З 2002 року працювала фельдшеркою в складі виїзних бригад швидкої медичної допомоги Маріуполя в Центральному районі.

За роки служби стикалася зі всілякими діагнозами, ситуаціями й умовами роботи. «Було всяке: і реанімаційні заходи прямо під час транспортування пацієнта, і застряглі в заметах «ГАЗелі», - згадує Вероніка Гуділкіна. - Так що в диспетчерську я прийшла вже маючи практичний досвід». До слова, всі диспетчери мають медичну освіту та практичний досвід і за симптомами можуть зробити висновок, з яким діагнозом мають справу.

Незважаючи на гадану простоту завдання - приймати виклики та відправляти на них бригади, - робота в диспетчерській набагато важче психологічно, ніж на виїздах, зазначає Вероніка. Це постійне спілкування, часто дуже емоційне з боку тих, хто дзвонить, часом вимоги і навіть образи.

«Після зміни хочеться тиші, телефонні розмови в моєму розумінні - не відпочинок, - каже фельдшер. - Викликають швидку допомогу не люблять чекати, не сприймають відмов. Але дійсно буває, що бригади зайняті, як це бувало, наприклад, взимку через сплеск коронавірусу. Кожен вважає, що його випадок важливіше інших. У нас же існує класифікація викликів - критичні обслуговуються в першу чергу».

Мало хто знає, що всі вхідні дзвінки з Донецької області обробляють диспетчери двох міст - Маріуполя та Краматорська, і люди часто губляться, коли чують уточнююче запитання, з якого міста дзвонять.

Тандем інформаційних технологій і живого спілкування

Маріупольці вже звикли до того, що відстежувати рух міського транспорту можна через спеціальний додаток. Такий же принцип використовується й швидкою допомогою.

«Зараз ми використовує спеціальну програму «Централь 103», яка сама «підтягує» до заданої адреси ту бригаду, яка найближче й яка вільна, - розповіла Вероніка Гуділкіна. - Кожна машина оснащена GPS-навігатором, планшетом для обміну інформацією з диспетчерської. Диспетчер створює електронний бланк звернення, а лікар або фельдшер отримує повідомлення на планшет, через який переглядають відомості - куди їхати, на які симптоми скаржиться пацієнт».

В обов'язки самої Вероніки як старшої фельдшерки входить організаційна робота, формування бригад перед початком кожної зміни, також вона повинна точно знати, яка лікарня в найближчу добу ургентна, тобто чергує, а також враховувати й інші нюанси, наприклад, яке відділення закрите на ремонт або санобробку.

Неможливо передбачити, скільки і яких буде викликів, в яких обставинах доведеться діяти медикам. Не обходиться і без курйозів: «Одного разу подзвонив чоловік і вибачаючись запитав, як зателефонувати до «Міськводоканалу», пояснив, що, крім номера 103, не знає, куди звернутися. Часто телефонують самотні люди похилого віку - їм потрібен не стільки лікар, скільки хоч трохи уваги».

Багатоканальна телефонна лінія 103 - цілий світ, який може здатися нетямущим, хаотичним, стихійним, лякливим. Оперувати такою кількістю інформації, часом неточної й суперечливої, зберігаючи при цьому спокій, - здатність, яка дана не всім.