«Пишаємося своєю дружною сім'єю»

Трудові династії, якими завжди славилися маріупольські металургійні комбінати, показують приклад багаторічної сумлінної праці, прихильності до професії, що передається з покоління в покоління.

Але є серед династій і справжні рекордсмени: одна з них - сім'я Капустнікових. Загальний стаж усіх її членів, які працювали в різний час на меткомбінаті імені Ілліча, що сьогодні входить до Групи Метінвест, становить як мінімум 990 років.

Виробництво - це перш за все люди

Після Першої світової та громадянської воєн завод остаточно відновив роботу лише в 1927 році, а до того часу завданням номер один був пошук фахівців, яких у період масштабної індустріалізації катастрофічно не вистачало для налагодження та розширення виробництва. Історія династії починається в 1926 році, коли її засновник Іван Васильович - уродженець Тульської області, що має технічну освіту, був направлений до Маріуполя. Його відразу призначили на посаду начальника вогнетривкого цеху, де він і пропрацював до 1955 року - майже 30 років.

«Приклад Івана Васильовича вирішив наслідувати його брат Микола - мій дідусь, а також дві сестри, - розповіла «Приазовському робочому» Ольга Капустнікова, продовжувачка династії. - Одна сестра, Євгенія, працювала у вогнетривкому цеху, відомостей про місце роботи другої, Віри, не зберіглося, тому що вона пішла з життя, не залишивши дітей. Тому загальний стаж династії, який ми підрахували, не включає трудовий шлях Віри. На жаль, їхній брат Герасим пропрацював на заводі відносно недовго: почалася Друга світова війна, і він загинув незабаром після призову, в 1941 році».

Після того як Іван Капустніков облаштувався на новому місці роботи, через рік до Маріуполя приїхав дід Ольги Капустнікової - Микола Васильович. Він працював зварювальником у доменному цеху. Потім його сини теж прийшли на меткомбінат.

«Коли в роки війни найцінніше обладнання заводу було переправлено до Нижнього Тагілу, дідусь разом зі старшим сином Дмитром відправився в евакуацію, де вони разом працювали на оборонному підприємстві з випуску танків. Через кілька років вони повернулися до Маріуполя, який поступово повертався до мирного життя після окупації», - зазначила Ольга Капустнікова.

Про роботу з любов'ю

Батько нашої оповідачки, Петро Капустніков, вже з другого покоління династії, він пропрацював електриком у цеху водопостачання 52 роки. Вніс не одну раціоналізаторську пропозицію, мав звання почесного інженерно-технічного працівника. Його дружина 36 років працювала машиністом крана в трубопрокатному цеху.

«Як і мама, я вибрала для себе професію кранівниці, - розповіла Ольга Капустнікова. - Не тільки тому, що ця праця добре оплачується, але й тому, що графік зручний, два дні робочих, два - вихідних, що дозволяло приділяти час дітям. Зараз, на пенсії, я згадую з любов'ю роки своєї роботи, своїх колег. Ті, хто знає про виробництво лише з чуток, іноді дивуються, мовляв, як така робота може подобатися жінці? Думаю, вони просто не замислюються над тим, що той бруд, який їх так лякає, легко змити, а ось те, що справді щось важить - людські відносини, - можна зустріти не скрізь».

Десятки років роботи дарували можливість зустрічатися з різними людьми, адже у виробництво залучені тисячі співробітників. Деякі зустрічі стали сімейними легендами. Наприклад, у 1955 році в цеху водопостачання, де дядько Ольги, Дмитро Капустніков, працював майстром, приступив до першої зміні тоді ще нікому не відомий слюсар Володимир Бойко, який згодом очолив меткомбінат. Через рік хлопця призвали на строкову службу, і в армію його проводжали дуже душевно, всім цехом. Через роки Володимир Семенович з теплом згадував цех, в якому почався його трудовий шлях.

«Троє братів, з яких залишився з нами тільки молодший, були дуже дружні, і те, як вони підтримували один одного, було прикладом для нас, підростаючого покоління. Ми, хоча й не рідні, а двоюрідні сестри та брати, виросли разом, багато разом працювали і до цього дня дуже дорожимо нашою дружбою, - зазначила Ольга Капустнікова. - І пишаємося нашою великою родиною, нехай багатьох уже й немає з нами».

Життя триває, як і історія династії іллічівців, і для кожного наступного покоління цієї сім'ї факти й деталі її трудової та життєвої літописі набуватимуть все більшої цінності.

Світлина Миколи Коляди: Спогади за сімейним столом. Кожна віха історії меткомбінату імені Ілліча Групи Метінвест тісно переплетена з долями Капустнікових.