Остання газета "Приазовський робочий" від 23 лютого 2022


22січ'25

середа

П'ять такс і семеро «по лавках»

Світлана Кузмінська
17гру'21 08:29

Невеликий двоповерховий будиночок у дачному селищі. Привітний двір з розлогою модриною на вході, що щедро розсипає м'які голки.

Здається, не тільки вони, а все тут м'яке та привітне. Енергійний голос усміхненої господині підбадьорював:

«Знаєте, скільки в мене груш! Ви їх ще отримаєте, не хвилюйтеся, від нас ще так просто ніхто не йшов!»
У результаті досліджень, проведених у 54 країнах виданням Washington Post, з'ясувалося, що Україна в десятці «лідерів» за кількістю бездомних собак та котів – 7,5 млн

Суворий гавкіт хвостатого сторожа змушував з острахом зіщулитися, але ненадовго - пес просто вітав і закликав до порядку в садибі. У маленькому, але пишному саду яскраво сяють залишки квітів.

Хазяйка кличе в невелику прибудову і починає знайомити з компанією собак, клички яких одразу і не запам'ятаєш. В окремому вольєрі енергійно стрибають, гавкають, лащаться і пхають в огорожу носи два цуценяти-підлітки: Майя та Мія. Вони останніми потрапили до цього гостинного обійстя.

Тим часом основна аудієнція була попереду - на порозі будинку під ноги кинувся цілий розсип діяльних велелюбних такс.

Родинні історії

«Будьте обережні, бо залижуть до смерті!» - сідаючи поряд, попереджає господиня.

Саме час з нею познайомитися. Тетяна Василівна Бутенко – пенсіонерка більш ніж із десятирічним стажем, до цього багато років працювала у Приморському райвиконкомі: спеціалісткою у комунальному відділі, начальницею, а згодом і заступницею голови. Останні півтора року перед пенсією займалася озелененням у маріупольському порту.

Тетяна Василівна розповідає, що і в неї, і у трьох нині дорослих дітей у будинку завжди тварини і що немає нічого природнішого, ніж добре співіснування з братами нашими меншими. Щодо такс, їхня епоха почалася 40 років тому:

«Першу мені подарував чоловік. Інших підбирали: хтось загубився, когось покинули. Найпершою з тих, що нині живе у будинку, стала Ляля. Зараз їй 11 років, а підібрала я Лялечку однорічним цуценям на вулиці, де вона бігала як неприкаяна. Джеррі – 13, господиня чотири роки тому поїхала до Києва, собачку віддала своїм друзям, але від них Джеррі чомусь втік. Взяла його. Пам'ятаю, обійняв він мене за шию, і так у маршрутці ми приїхали додому. Потім з'явилася Маняша, її викинув хтось. Моя знайома побачила, як та бродить біля драмтеатру, тиждень у себе потримала, а потім каже: «Візьми, яка тобі різниця, у тебе ж дві такси є, буде й третя».

Два роки тому з'явилася руденька Лялечка, її з п'ятьма цуценятами я забрала з КП «Щасливі тварини», де всі сиділи в клітці. Виходила, вигодувала, цуценят роздала, маму стерилізувала та залишила у себе. Рік тому, 30 грудня, з'явилася Миша. Її, хвору, господарі привезли до КП та попросили приспати. Навіть як звуть, не сказали, покинули і поїхали. З КП мені телефонують: собака у нас сидить, така хвора! Разом зі знайомою приїхали ми за нею – темрява, бетонна підлога, на ньому якась ганчірка, в яку замотана ця бідна собака. І тут мені пропонують: у нас ще хлопчик такса сидить. Заберете? Думаю: ну що ж, і пацана треба брати! Його я швидко влаштувала подружці. Він такий лагідний, Бакс назвали. А в мене лишилося п'ять такс».

Дворові – не менш рідні

Порятунок, дах та стіл у привітній садибі Тетяни Бутенко знайшли ще семеро нинішніх її мешканців. Виявляється, серйозного охоронця Джоніка вона знайшла ще щеням:

«Я підібрала цього хлопця, виходила, вигодувала. А чорно-білу Кузю із сестричкою викинули одразу після народження, попередньо засунувши у целофановий пакет. Дощ, іду під парасолькою, чую, ніби кошенята десь плачуть. Під стовпом лежить пакет, дивлюся, а там вони, ще з пуповиною та обидві у воді, ось-ось захлинуться. Схопила, притиснула до себе, побігла додому. Спочатку годувала з піпетки дитячим харчуванням, потім у невістки взяла пляшечки із сосками. Дала оголошення, сестричку забрали, а ця Кузя, як на зло, захворіла. Довелося навіть оперувати, а виходжували її разом із донькою Юлею. І як після цього можна собачку віддати?»

Ну а Соня, за словами Тетяни Василівни, з'явилася менше року тому, 2 лютого. Якось увечері їй зателефонував друг, таксист Женя, і розповів, що на Флотській лежить збита машиною собакою, у якої, імовірно, переламані передні лапи. На запитання, що робити, жінка відповіла: «Клади в багажник, вези до мене!»

Зателефонувала ветеринару, той порадив зробити знеболювальний укол, а вранці привезти до клініки лапи збирати. Цей процес затягнувся на чотири місяці. Оскільки, коли після належного терміну з лап виймали спиці, ті знову ламалися. Все вийшло лише тоді, коли Соню помістили на цілий місяць у клітку, яку вона покидала тільки на руках господині для виконання необхідних процедур. І хто ж після таких мук і зусиль розлучиться з врятованою?! Отже Соня теж залишилася в сім'ї та скаче тепер нарівні з усіма, незважаючи на скорочені після операцій лапки.

Є ще Ронік та Черниш. Цих разом з двома іншими псами вивантажили з машини прямо під паркан Тетяни Василівни. Ті двоє безіменних одразу кудись втекли, а пара друзів залишилася. Перший живе у дворі, а другий – за його межами, у будиночку, утепленому пінопластом. Чернишу подобається самостійне життя: начебто і в сім'ї, і водночас – на волі. Повз його «хатинки» ходять люди і охоче залишають частування. Це для Черниша додатковий аргумент на користь волі.

Минулого літа хтось підкинув дівчаток Мію та Майю. Але ці точно прийняті понад штат, отже господиня намагається знайти їм новий будинок.

Боротьба за місце під пахвою

Поки ми розмовляємо, у затишній, наповненій квітами та собаками кімнаті вирує життя. Такси забираються то на одні коліна, то на інші, на коротких ніжках по-альпіністськи намагаються піднятися на улюблену лежанку, облаштовану на підвіконні. Похрумтують сухим кормом, дбайливо насипаним у миску, зазирають у вічі, закликають пограти і дзвінким гавканням виказують ставлення до фактів, що викладає господиня. Між нею та таксами – постійний діалог, навіть якщо здається, що каже тільки вона.

«Куко, перестань чіплятися до гостей! Ось уже собака-приставака!»

«Джеррі, я не буду з тобою грати в м'яч, бачиш, я зайнята».

«Мишко, досить лазити на коліна!» - Жвава Мишка, колись привезена на присипання, сьогодні гарна, вгодована і почувається настільки впевнено, що намагається відвоювати улюблене крісло, зайняте підступними прибульцями.

«Ви на Лялечку та Куку уваги не звертайте. Вони лагідні дівчатка, просто ревнують», – заспокоює мене господиня, після того як такси, трохи посварившись, стурбовано втискалися на сидіння між гостем та спинкою крісла.

Джеррік, зневірившись зібрати команду, вирушив грати на диван. Одразу стало тихіше.

«Уявіть, ви прокидаєтеся вранці, а собак немає», - звертаюся з фантастичною версією до Тетяни Василівни. Вона явно спантеличена: «Не знаю. Я була б у шоці! Знаєте, я навіть сплю у позі зірки. З усіх боків мої такси. З вечора місця ділять, тупцюють, лаються – кожен хоче під пахвою спати. Але пахв у мене дві, а такс – п'ять».

Як минає життя собаче?

«Прокидаюся – вони стоять у ряд. Джонік виходить гуляти надвір із Джеррі. О сьомій ранку я всіх годую, мию за ними посуд. Годині об одинадцятій починаю варити кашу на наступний день. Потім сама обідаю, а о четвертій по обіді знову годую і випускаю гуляти. Собаки - жебраки страшенні! Якщо я п'ю каву, а хтось у цей час потрапив у кухню, доводиться все їстівне ділити на таку саму кількість плюс я. Сир, бісквіт, за гарбуз запечений що завгодно віддадуть. Джеррі за свіжими огірками аж трясеться, - Тетяна Михайлівна між словами встигає поцілувати Ляльку, примовляючи: - Бабусю ти моя мила!»

Лялечка в цей час намагається лизнути мене в обличчя, а Мишка зверху за всім спостерігає. Джеррі щось бурчить із сусідньої кімнати, мабуть, загнав під диван м'яч і не може дістати.

«У період пандемії собаки мене заспокоюють. Чесно. Мені ніколи замислюватися про складнощі та проблеми цього життя. Я вся у них. Вони дуже цікаві, – продовжує своє оповідання господиня хвостатого царства. – Одного літа дивлюся: Маша з Сонею в клумбі риються і просто розриваються від гавкоту. В результаті остання тупає в мій бік із щуром у зубах. Дівчата працюють у парі, у них навіть стратегія є: Маша заганяє, Соня хватає. Вдома ніхто з них не шкодить і не намагається погризти ноутбук, пульт від телевізора чи квіти. Всі дорослі й дотримуються правил».

У цій сім'ї є й власні традиції. Дні народження вихованців вони не відзначають, оскільки ці дати невідомі. Натомість щороку святкують День собаки, як тут називають Міжнародний день захисту свійських тварин. У цей день накривається святковий стіл, іменинникам видаються шматочки хліба з печінковим паштетом. На Новий рік вбирають мішурою ялинку, благо красуня росте прямо у дворі.

«Тварини дають сили та настрій. Я людина комунікабельна, а через пандемію спілкування з людьми дуже скоротилося, перестали друзі приїжджати, і собаки мене просто рятують, я ж з ними розмовляю, і вони все розуміють», – усміхається господиня.

Про добрих людей та мрії

Усі дванадцять собак, які живуть у сімейному притулку Тетяни Василівни, мають персональні ветеринарні картки, всі стерилізовані, крім Джеррі – «у нього проблеми із серцем». Коли підопічні Тетяни Бутенко хворіють, вони забезпечені всім необхідним – здають аналізи, УЗД, рентген, якщо потребують операції, їх оперують. Коли пенсії не вистачає, підключаються зооволонтери. А собачкою Сонею, лапки якої рятували після наїзду автомобіля, особисто опікується таксист Женя, який знайшов її на дорозі. За першим сигналом приїжджає і везе Соню у ветклініку.

Світ не без добрих людей. І саме завдяки їм на землі стає менше страждань та більше радості. Для когось ця історія сімейного собачого притулку послужить натхненням, а когось спонукає на буркотіння та критику, мовляв, про людей треба думати, а не про тварин. Я не погоджусь. Той, хто співчуває бідам тварин, навряд чи пройде байдуже повз людське горе. А той, хто черствий і егоїстичний, не має співчуття ні до кого.

Дуже показовими є відповіді Тетяни Василівни на два останні запитання, які я ставила їй вже на виході з двору. Перший – про сусідів, чи не гніваються вони на те, що під боком живе така велика компанія собак.

«Сусіди? У добрих людей не може бути поганих сусідів. Все залежить від того, як ти сам до людей ставишся», – відповіла мені господиня.

Друге питання – про мрії.

«Я дуже хочу, щоб чипованих тварин повертали тільки в те місце, звідки взяли, – там їхнє середовище і люди, які про них дбають. Хочу, щоб більше не було випадків, коли собак «пачками» завантажують у машину та вивозять за десятки кілометрів від міста, де вони помирають від голоду та холоду. А найзаповітніше моє бажання – щоб у Маріуполі замість стерилізаційних перевалочних пунктів побудували нарешті гідний, цивілізований притулок для тварин, де б про них справді дбали і любили», – відповіла Тетяна Василівна.


Світлина Альбіни Баркової: Доброта та любов. Тільки вони можуть урятувати наш неспокійний і суєтний світ – розумієш, побувавши у зооволонтера Тетяни Бутенко.


Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies

Я згоден (на)
0.4