Щасливі моменти кохання

Конкурсні програми на День закоханих для меткомбінату «Азовсталь» Групи Метінвест вже давно стали традицією.

Нинішнього року, як і минулого, пандемія не дала провести заходи у повному форматі, проте у вузькому колі найромантичніше свято відзначили і молодь, і ветерани: неформально, динамічно, душевно та з гумором.

Молоді «подорожували» до Італії

Автором сценаріїв обох конкурсних програм та їх ведучим був Віталій Новаченко, відомий маріупольцям як директор Палацу культури «Маркохім». У молодіжній версії він відправив пари до віртуальної подорожі до Італії – Риму, Флоренції, Венеції, де Ліга всіх закоханих збирала своїх таємних агентів, щоб випробувати їх.

Світлина Аліни Комарової: Час набувати другої половини. Молоді азовстальці часто знайомляться на різноманітних заходах – так і з'являються династії.

Брали участь у програмі чотири пари, а конкурсні завдання були веселими, швидкими та нестандартними. Наприклад, скласти з набору символів свій аватар, показати жестами якесь слово або «перемогти» довжелезне «спагеті», яке потрібно було намотати швидше за інших. І все це під запальні хіти італійської естради.

До того як жереб визначив склад пар, багато конкурсантів знайомі не були, але це не завадило їхньому командному духу на шляху до перемоги. Особливо порозумілися переможці, які набрали найбільше балів з помітним відривом – це інженерка відділу ремонтів Олександра Шурдова та співробітник рейкобалочного цеху Дмитро Чеміз. Усі учасники отримали пам'ятні призи, а переможці – ще й bluetooth-колонку.

«Враження від участі у конкурсній програмі – просто супер. Треба, щоб про наш молодіжний рух дізнавалися якнайбільше: тут і справді багато цікавих подій», – поділився враженнями Дмитро Чеміз.

«Саме ви, учасники та глядачі, зробили сьогоднішнє свято, – привітав колег-азовстальців голова Ради молодих спеціалістів «Азовсталі» Андрій Ільясов. – Бажаю всім, у кого немає пари, обов'язково знайти її, а у кого вона є – і далі любити один одного».

Кохання без секретів

День закоханих – свято не лише молоді, а й усіх, хто зміг пронести свої почуття не просто через роки, а через десятки років – у вірності, турботі, ніжності та сталості.

І пари азовстальців, які брали участь у конкурсній програмі, точно знаються на цьому. Наприклад, Леонід Караїм та його дружина Тетяна цього року відзначать «золоте» весілля – 50 років спільного життя. Він працював на «Азовсталі» термістом, 32 роки стажу, вона – електромонтером. Але історія їхньої пари почалася задовго до того, як вони обмінялися кільцями. За словами Леоніда, зі своєю майбутньою дружиною він познайомився ще в дитинстві, вдруге зустрівся в юності – у Палаці культури будівельників (нині – Міський палац культури), де Леонід тоді працював кіномеханіком, а Тетяна приїхала виступати у складі танцювального колективу.

Багато води з того часу утекло: росли діти та створювали свої молоді сім'ї, народжувалися онуки. Довгий час Леонід і Тетяна мали власну пасіку. Тепер подружжя не виїжджає в сільську місцевість, але на заходи у раді ветеранів приходять із задоволенням.

Романтична історія знайомства й у Наталі та Михайла Проценків. Вони понад 30 років разом, але досі пам'ятають день, коли зустрілися, – 16 лютого.

«Це було на молодіжній дискотеці у Палаці культури “Коксохіму”. Він мене побачив і покликав на танець. Наче щось потягло – напевно, це і є кохання з першого погляду. Все-таки краще знайомитися ось так, по-справжньому, коли бачиш живі емоції», – розповідає Наталя.

Михайло – майстер з ремонту обладнання, Наталя працювала електрозварницею, а зараз вона касирка у камерній філармонії – тому самому ПК, де зустріла кохання всього свого життя. У подружжя є хобі для душі: Наталя любить співати, а Михайло віддає перевагу полюванню, вирушати доводиться в Запорізьку область, де разом зі своїм спанієлем він вистежує фазанів та зайців.

Словом, кожна сімейна історія, якою ділилися азовстальці, з одного боку, дуже проста, а з іншого – все-таки чудова. І кожна має продовження – вже не лише діти, а й улюблені онуки.

Спілкування в невимушеній атмосфері дозволило ще раз нагадати собі про те, що, можливо, здається вже звичним – про ті почуття, яким вони завдячують багатьма щасливими моментами свого життя.

Світлина Анни Ваховської: Життя прожити – не поле перейти. Азовстальці Іона та Валерій Ткаченки пронесли почуття крізь довгі роки, разом і в горі, і в радості.