Що наше життя? Гра!

Днем народження гри вважається 4 вересня 1975 року. Програма тоді вперше вийшла в ефір під назвою «Сімейна вікторина "Що? Де? Коли?"».

З плином часу розважальна вікторина стала першим у світі інтелектуальним казино, де кожен гравець міг заробити гроші власним розумом. Символом передачі стала сова, а головними музичними темами зробили вступну частину симфонії Ріхарда Штрауса і популярну мелодію 1970-х років під назвою Ra-ta-ta.

Від вікторини до казино

Біля джерела оригінального телепроєкту «Що? Де? Коли?» стояв радянський театральний режисер Володимир Ворошилов, який в середині 1970-х років придумав правила домашньої вікторини та став упорядником перших завдань для сімей-учасників.

Команди, що знаходилися у власних квартирах, думали над однаковими питаннями, а потім за допомогою монтажу картинка з'єднувалася і відправлялася в ефір. У 1976 році програма перемістилася в студію та учасниками стали студенти московських вишів. Тоді ж знімальна група придбала дзиґу.

У 1977-му в проєкті вперше з'явилися глядацькі питання, командна тактика і час на роздуми, а в «Останкіно», де раз на тиждень збиралися учасники, оселився пугач Фомка, на довгі роки став емблемою гри. До 1979-го, коли знімальний майданчик перемістився в просторий старовинний будинок, у передачі з'явилися спонсори. Інтелектуали, перейменовані у «знавців», почали отримувати подарунки, надані книжковим видавництвом.

Редакція змінила формат змагання і стала запрошувати на гру більше число команд. За круглим столом сідали учасники, що володіли найвищим рейтингом, а інші ставали навколо і здобували власні очки.

Наприкінці 1980-х років організатори припинили щотижневі виходи в ефір і перейшли на весняну, літню, осінню і зимову серії ігор, що транслювалися в режимі реального часу. А з 1991 року головними трофеями вікторини «Що? Де? Коли?» стали «Кришталева сова» і деяка грошова сума. З цього моменту передача отримала статус «інтелектуального казино», а ведучий почав називатися круп'є.

Світлина Бориса Дембицького: Не сон? Знавці б'ються з командами Маріуполя в лугопарку – в реальність такого важко повірити.

У гру вступає Маріуполь

У 1989 році з'явилася спортивна версія гри «Що? Де? Коли?"(ЩДК). Початок їй поклав перший установчий конгрес Міжнародної асоціації клубу (МАК) в Маріуполі. Те, що конгрес пройшов саме в нашому місті, значна заслуга такої відомої особистості в ЩДК, як Андрій Козлов. Нині він – телеведучий, режисер і продюсер, магістр гри, президент МАК. Після закінчення хімічного факультету Донецького університету він викладав хімію в Маріупольському (Ждановському) металургійному інституті, а потім перебрався до Москви. За шість років до цього Козлов написав у програму «Що? Де? Коли?» та через два місяці був запрошений на відбірковий тур, брав участь у зйомках як глядач. Першу гру на телебаченні зіграв у 1989 році, який для нього виявився доленосним, а для маріупольських знавців знаменним.

Отже, в Маріуполі відбіркові тури проходили на різних майданчиках. Як розповідає Борис Дембицький, частина команд зустрічалася зі столичними знавцями в ресторані «Приморський». У популярному на той час «Літературному кафе» (було таке на проспекті Миру, недалеко від Палацу «Молодіжний») проходили зустрічі та пресконференції. Але найграндіознішою подією, звичайно, став турнір в лугопарку, що зібрав тисячі вболівальників і десятки учасників. Конгрес МАК проводили у фоє другого поверху Палацу металургів – були присутні на ньому тільки учасники та представники преси.

Згадує учасник і один з організаторів першого конгресу МАК, колишній керівник пресслужби футбольного клубу «Іллічівець» Сергій Катрич: «Це була епоха перебудови. У Палаці металургів, в кабінеті Віктора Васильовича Коверко регулярно збиралися люди самих різних професій, комсомольці, працівники комбінатів. У тому числі і я, тоді заступник секретаря комітету комсомолу об'єднання «Азовмаш». А ще були інженери Георгій Касянчук, Світлана Чмала, Борис Свірський – нині завкафедри МДУ, а тоді викладач у школі міліції. Ми проводили дуже цікаві змагання, в тому числі виїзні, у нас були друзі з горлівського «Стиролу», ми їздили до них, вони – до нас. Наша маріупольська команда намагалася потрапити в столицю на ігри клубу, але ми не пройшли відбір, зате на ТБ особисто зустрічалися з Ворошиловим – дуже цікава людина! Завдяки зусиллям Козлова провели перший міжнародний конгрес МАК у Палаці металургів, а завдяки підтримці меткомбінату імені Ілліча влаштували в лугопарку велике шоу з зірками, на яке зібралося тисяч двадцять городян. Загалом, подія була масштабною!»

Світлина Бориса Дембицького: Волю – емоціям. Сергій Катрич у грі: інтелект інтелектом, а азарт ніхто не скасовував.

Інша картина

Багато років по тому свої враження про той, перший конгрес, опублікував гравець команди «КсеП», учасник п'ятого конгресу МАК Станіслав Меремінський: «У ті, вже здається далекі часи, коли автор цих рядків був простим школярем і любив дивитися передачу «Брейн-ринг», там зрідка показували ролик «МАК-Панорама». Найбільше з нього мені запам'яталися кадри першого конгресу МАК, що відбувся в 1989 році в Маріуполі: вечір, дуже великий на вигляд відкритий майданчик, заповнений людьми, на узвишші стоїть Володимир Ворошилов і в мікрофон говорить приблизно наступне: «Ми хочемо нашими передачами, іграми, тренуваннями прищеплювати людям смак до того, щоб вільно, творчо мислити». Якщо це вважати минулим рух знавців, а те, що було на п'ятому конгресі, – його справжнім, то виходить разючий і трохи лячний контраст».

П'ятий конгрес Станіслав Меремінський описав так: «Не дуже великий концертний зал, заповнений десь на чверть (було, якщо не помиляюся, менш ніж 50 делегатів і приблизно два десятки спостерігачів), на сцені – стіл президії (тільки що зеленого сукна не вистачало), два акредитованих представники преси, щільно закриті двері, до яких нікого не підпускають «вишибали» – дівчата з юнацьких команд клубу МАГИ. Отак. Але ж колись гра «Що? Де? Коли?» справила своєрідну революцію в нашому, тоді ще радянському, суспільстві (принаймні, в певній його частині)».

У 2014 році, після початку російсько-української війни одеський знавець Анатолій Бугаєв відмовився від участі в російському телеклубі, пояснивши це тим, що «не хоче мати відношення до російського Першого каналу з його пропагандою». У 2016 році володар «Діамантової сови» і двох «Кришталевих сов» Ілля Новіков був відсторонений від участі в телеклубі у зв'язку із захистом політичної в'язні Кремля Надії Савченко і своїми політичними поглядами щодо України.

Світлина Бориса Дембицького: З екранів – в народ. Суперпопулярна телегра прийшла в місто. Здавалося, підтримати місцевих знавців зібрався весь Маріуполь.

Україна починає і йде вперед

«У МАК було безліч амбітних планів і проєктів, проте головним завданням вважалося проведення спортивних ігор, які не мають прямого зв'язку з телебаченням. Спочатку турніри проходили кілька разів на рік, – писав журнал «Комерсант» в лютому 2003 року. – Постійного джерела фінансування в асоціації не було, організаторам доводилося шукати спонсорів. Довгий час всі ці першості не були пов'язані в єдину систему, були відсутні й грошові призи. Спільнота знавців поза телегри залишалася роз'єднаною та слабо організованою. Виняток становила лише Україна. Місцеві знавці першими перейшли в середині 1990-х на реальний спортивний рейтинг, створили лігу українських клубів, яка почала активно перетворювати рух «Що? Де? Коли?» у спорт. Була створена жорстка схема спортивного сезону з щорічним чемпіонатом країни».

Ігри Українського міжнародного клубу знавців починаючи з лютого 2008 року транслювалися на українському «Першому Національному каналі». Проводилися вони російською мовою, оскільки команди складалися з гравців різних країн колишнього Союзу. Потім в ефірі каналу «1+1» грали команди зірок. І ось тепер ЩДК – на ICTV.

Донеччанка Вікторія Маландіна, яка в русі вже півтора десятка років, згадує: «У 1990-ті в Донецьку був крутий інтелектуальний рух, один з найстаріших на території колишнього Союзу. У 2000-х, коли я прийшла, тренування проходили в Донецькому національному університеті, по дві-три на тиждень. Рух був дуже активним, у спільноті було багато студентів. З роками все менше людей в Донецьку стали цікавитися грою, а з початком війни інтелектуальний рух перестав існувати зовсім. Знавці роз'їхалися хто куди».

З Донецька Вікторія поїхала у 2010 році, після отримання диплома, в столиці вона продовжує займатися ЩДК, головний її помічник – чоловік Едуард, теж гравець з великим стажем.

«У Києві ми стали грати командою «Номер 6». Двічі вигравали чемпіонат України та регулярно входимо до трійки призерів. У сезоні 2018-2019 були третіми», – розповідає Вікторія. 

Подружжя Маландіних розвивають спортивний варіант телегри. Головна відмінність – люди грають один проти одного, а не проти абстрактних телеглядачів.

«Одна з основних проблем в українському ЩДК – те, що питання російською мовою й не стосуються наших реалій, адже вони написані та надіслані російськомовними редакторами, які живуть в інших країнах, – зізнається Вікторія. – Вирішили ламати усталену систему. Зараз ми та редактори, які з нами співпрацюють, пишемо тексти українською мовою, і багато з них стосуються нашої країни, її історії та культури. Вже провели цілий сезон у новому форматі. Отримали схвальні відгуки».

Вікторія та Едуард зайняті першим україномовним фестивалем інтелектуальних ігор «Сповна розуму». Але є у них ще одне дітище. Щоліта протягом шести років вони проводять київський марафон з ЩДК. Гра триває з ранку до вечора, понад 20 годин. За цей час учасникам належить відповісти на 500 питань. Переможцями стали «Примати» - збірна на основі чудової української команди, за яких грав відомий знавець і адвокат Ілля Новіков. Так що спортивна історія української ЩДК триває.

Світлина Бориса Дембицького: Тільки причетні. Перший конгрес МАК у Палаці металургів. За овальним столом – учасники та преса.