Тисячі маріупольців стали жертвами Голокосту

Що ми знаємо про них та їхніх рятівників від очевидців подій? Свідчення тих страшних років зберігаються у краєзнавчому музеї

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту пройде у всьому світі завтра, 27 січня. Саме цього дня 77 років тому звільнили в'язнів найбільшого нацистського табору в Освенцімі, де загинуло понад мільйон чоловік. Багато імен та фактів досі залишаються невстановленими, як і точна кількість жертв Голокосту. У Маріуполі, зокрема у краєзнавчому музеї та в єврейській громаді, зберігають пам'ять про ті події.

Агробаза – маріупольський Бабин Яр

За даними відкритих джерел, загалом жертвами Голокосту стали 6 мільйонів європейських євреїв. Півтора мільйони з них, вважають, загинули на території України. У нашій країні символом цього геноциду став Бабин Яр, де відбувалися масові розстріли. Загальна кількість загиблих там із 1941 по 1943 роки, за різними оцінками, становить від 70 до 100 тисяч людей.

Є таке місце під Маріуполем – це селище Агробаза. Утиски єврейського населення почалися з перших днів окупації нашого міста. З низки причин точну кількість маріупольців, які стали жертвами Голокосту, встановити неможливо. Але письмовий звіт німецького офіцера, що зберігся, говорить про те, що тільки 20 жовтня 1941 року в Агробазі розстріляли 8900 чоловіків, жінок, дітей і старих людей. А за весь період окупації Маріуполя, за різними даними, розстріляли від 9 до 20 тисяч євреїв.

Науковий співробітник Маріупольського краєзнавчого музею, аспірант Маріупольського державного університету Антон Гузь не перший рік вивчає матеріали про Голокост у Маріуполі. Він нагадав, що 19 жовтня по місту були розклеєні оголошення з наказом фельдмаршала Евальда фон Клейста з'явитися всім євреям о 8-й ранку 20 жовтня під наглядом старост до збірного пункту. Місце збору знаходилося у колишній будівлі штабу 238-го Маріупольського стрілецького полку територіальних військ, зараз – корпус Приазовського державного технічного університету.

«У цей день присутніх ділили на великі групи по 1000 осіб і під конвоєм 4-6 охоронців направляли до протитанкових ровів Агробази. Дітей, людей похилого віку, хворих жінок везли на автомашинах, виділених німецьким командуванням. За людьми рухалася димна кухня для створення ілюзії мирної ходи, – зазначив Антон Гузь. – Після прибуття на місце гітлерівці поділили маріупольців на групи по 500 людей. Наказали їм роздягнутися, забрали в них і розклали на простирадлах окремо одяг та цінні речі. Після чого під конвоєм із 50 автоматників гнали до ровів, вишиковуючи рядами по 100 людей, і розстрілювали. Близько 1000 не розстріляних через настання темряви євреїв на ніч були замкнені в сараї неподалік. Вранці наступного дня зондеркоманда 10-А розстріляла їх».

Хто врятує одне життя, той урятує весь світ

У Маріуполі, на щастя, були ті, хто, ризикуючи собою, рятував приречених на загибель земляків.

Після розстрілів 20 жовтня 1941 року гетто та його слідчий відділ ГКС (Допоміжна криміналістична служба), де служили місцеві жителі, влаштували справжнє полювання на євреїв, що залишилися в живих. Вони пропонували маріупольцям доносити на сусідів та знайомих, обіцяючи грошову винагороду у випадку доносу чи розстріл у випадку приховування.

Документальні свідчення, фотографії та різні предмети розповідають лише про деякі факти біографії людей, яким випало випробування жити в окупованому Маріуполі.

«У фондах Маріупольського краєзнавчого музею зберігається браслет, який належав єврейці Поліні Менделевич, яка віддала його на зберігання Раїсі Балабановій перед тим, як піти разом з іншими представниками єврейської громади на розстріл в Агробазу, – продовжує Антон Гузь. – Жінка дбайливо зберігала прикрасу, а після закінчення війни передала її до музею, оскільки не знайшла родичів загиблої знайомої».

Людей, які рятували євреїв під час Другої світової війни, називають праведниками народів світу – почесне звання, яке присвоюється від імені держави Ізраїль представникам різних національностей та віросповідань. За даними ізраїльського меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем, станом на 1 січня 2021 року у світі налічувалося 27 921 праведник народів світу. 13 із них – це жителі Маріуполя.

«Серед маріупольських праведників народів світу слід виділити Віру Олійник-Ломакіну, яка врятувала єврейську родину Шварцбергів, – розповідає Антон Гузь. – Віра допомогла переправити двох дівчаток – Галину та Маргариту Шварцберг, а також їхню бабусю до своєї тітки Марфи до селища Безіменного. Там вони переховувалися близько двох місяців. Однак коли сусіди почали підозрювати, що в будинку є незнайомі, це стало небезпечним. Тоді єврейських жінок повели до села Саханка до знайомих, але ті побоялися прийняти їх. Довелося йти в село Садки та ховатися у підвалі. Пізніше до них приєдналися батьки дівчаток. З метою безпеки доводилося постійно міняти місцезнаходження. Переховалися вони й у селищі Горькому, треба було постійно переходити з місця на місце, деколи ховатися у гаях».

У фондах музею зберігається почесна грамота Віри Олійник (Ломакіної) про надання їй статусу праведниці народів світу, а також бронзова іменна медаль. "Хто врятує одне життя, той врятує весь світ", - говорить один з написів на медалі.

Цінність скупих слів

Деякі свідчення про період окупації, що зберігаються в маріупольському музеї, записані зі слів самих учасників подій і очевидців, а тому особливо цінні. Антон Гузь наводить приклади деяких із цих спогадів: «Маріуполець Яків Мельников розповідав, що вижити під час нацистської окупації йому допомагав багато хто: і головний механік колгоспу, розташованого за сім кілометрів від Володарська (сьогодні Нікольське. – Ред.), і чех за національністю Дворжак, й Іван Порошенко, у якого він ховався, також він згадував ветеринарного лікаря Савицького та його дружину, мешканців маріупольської Слобідки, медсестру дитячого будинку, до якого він потрапив.

З розповіді мешканки Маріуполя Джозовської-Мадженко, 21 жовтня 1941 року вона побачила на морському узбережжі хлопчика, якому було на вигляд близько 9 років. Він попросив у неї щось поїсти. З'ясувалося, що його звали Семеном Кричевський. Він розповів, що врятувався з протитанкового рову, де вчора дивом уцілів від розстрілу. І всі його рідні загинули, крім батька, який пішов на фронт. Жінка привела хлопчика додому, нагодувала, віддавши свій пайок із 250 грамів хліба.

Ще одну єврейську дівчинку – Брагінську, якій тоді було 12 років, урятувала вчителька Тамара Олександрівна у селі Стародубівка.

Із повідомлення мешканки на прізвище Циганська дізнаємося, що вона була серед маріупольських євреїв, які перед розстрілом були закриті в сараї неподалік Агробази, звідки потім бігли. Далі вони дісталися Новоселівки, де ховалися у знайомих, яким довіряли».

Усі ці історії лише віддалено дають нам уявлення про те, на який жах перетворилося життя людей із встановленням окупаційного режиму. Ці факти ще раз підтверджують, що навіть у найтемніші часи завжди є ті, для кого поняття людяності та співчуття не порожній звук.

Світлина надана Маріупольським краєзнавчим музеєм: Маріупольські євреї 20 жовтня 1941 року на шляху до Агробази