Хлопець з маріупольської Слобідки

Такими словами починається книга спогадів легенди світового спорту – гімнаста Віктора Чукаріна

Хлопчикам не до уроків. Потрібно зміцнити очищений лом між стіною будинку і сараєм. Потім – першому розгойдатися на стрижні. «Гарний турнік вийде!» – каже Павлик Сливка майбутньому олімпійському чемпіонові. Вітя поки що не вірить. Хлопчик із маріупольської Слобідки ще не знає, яке життя приготувала йому доля. Що колись він стане відомим гімнастом, виживе у 17 концтаборах, отримає 11 олімпійських нагород…

Саме з цих теплих спогадів про маріупольське дитинство розпочинається автобіографічна книга Віктора Чукаріна «Шлях до вершин». У ній він ділиться розповіддю про своє життя.

Цю історію ми вирішили нагадати вам невипадково – 9 листопада великому спортсмену виповнилося б 100 років.

«Вирішено, будемо гімнастами»

Як і багато хлопчиків у морському місті, Вітя мріяв стати моряком, саме для цього потрібні були сильні руки – підлітки спорудили турнік.

«Треба зробити той ривок, який, як я не раз бачив, високо підносить тіло гімнаста над сталевою віссю, – наївно думав школяр. – Дивна річ: не вийшло!»

Все вийде, але згодом. У своїх перших змаганнях він брав участь у сьомому класі.

«Зовсім непогано, Чукарін, – казав йому вожатий, – тисячу метрів одним духом не пробігти, для цього потрібна витривалість. У тебе вона є, а ось техніка, брате, не могутня».

Чи думав хлопчик про техніку.

«Набагато цікавіше у футбол на пустирі поганяти, ніж якимись присіданнями займатися. Здоровий хлопець завжди буде здоровим, а слабаку нема чого в спорт потикатися», – розмірковував підліток.

Так було, поки Віктор не побачив, як на спортивне поле виходять гімнасти. Хлопця зачарувала їхня гнучкість. "Вирішено, будемо гімнастами", - порадився він з друзями. Вітя познайомився з тренером Віталієм Поповичем – він організував для хлопців гімнастичний гурток.

Після закінчення школи Чукарін вступив спочатку до Маріупольського металургійного технікуму, потім перевівся до Київського технікуму фізичної культури. 1940 року Чукарін виборов титул чемпіона України та отримав звання «Майстер спорту».

«Війна йде на нас»

22 червня 1941 року. Страшна дата не лише для Віктора Чукаріна, а й для всього народу.

«На моєму столику лежить новий атестат Київського технікуму фізичної культури. Виходжу з дому, йду на Житомирську дорогу. За Васильковом та Білою Церквою поруч із багрянцем заходу сонця спалахують сполохи згарищ. Йде війна! Йде на нас!» – писав у своїх спогадах Віктор Чукарін.

Спортсмена розподілили в артилеристи та відправили під Черкаси. Віктор Чукарін потрапив до німецького полону під Полтавою. За час війни він пройшов 17 концтаборів та дивом вижив! На початку травня 1945-го в'язнів табору загнали на баржу і вивезли в море. Від ув'язнених німці наказали позбутися. В'язнів врятував англійський сторожовик.

Того ж року Віктор повернувся до Маріуполя. «Ви, часом, не з Будьонівки будете?» – зустріла його мати. «Мамо! То ж я повернувся!» – вигукнув Віктор. Мати хитнула головою і провела рукою по синовій голові. Жінка впізнала Віктора по шрамі.

Нова мета – Олімпіада

Чукарін поступово набирав форми. На чемпіонаті Радянського Союзу зі спортивної гімнастики 1946 року він посів 12-е місце. За рік на аналогічному турнірі він стає п'ятим, а 1948 року 27-річний Чукарін уперше став чемпіоном країни. Через рік спортсмен завоював звання абсолютного чемпіона країни та зберіг цей титул ще протягом двох років.

Здавалося б, на цьому можна поставити крапку? Але ні, Чукарін має нову мету – Олімпіаду. 1952 року на Іграх у Гельсінкі виступала збірна Союзу. 31-річний Віктор Чукарін повертався звідти у ранзі чотириразового олімпійського чемпіона.

1954 року він став триразовим чемпіоном світу. На Олімпіаду в Мельбурні 1956-го 35-річний Чукарін їхав з однією метою - боротися за перемогу. Тут його конкурентом став японець Такасіо Оно. У боротьбі за абсолютну першість ніхто не міг перевершити його – партнери Чукаріна вибували. На брусах японець отримав оцінку 9,85 бала, і більшість вирішила, що перемога дістанеться йому. Єдиним, хто міг перевершити Оно, залишався Чукарін. Для цього йому потрібно було отримати оцінку не нижче 9,55 бала в останній вправі. Бал реальний, але в Чукаріна залишалися вільні вправи, його вічна «ахіллесова п'ята». Зал застиг, Чукарін виконував, можливо, найскладнішу вправу у житті. І ось на табло з'явилася оцінка – 9,55 бала!

До «золота» Мельбурна в команді та абсолютної першості Віктор Чукарін додав «золото» на брусах, а також «срібло» у вільних вправах і «бронзу» у вправах на коні. Разом – 11 олімпійських нагород, в тому числі сім золотих.