Маяк є баштою, забезпеченою навігаційним обладнанням, яке допомагає судну визначити курс руху і позначає небезпечні ділянки на морі.
Яскраве забарвлення виділяє маяк на фоні навколишнього середовища. «Нічне око» зазвичай оснащують сильним джерелом світла, у тому числі засобами посилення світлового сигналу, а також інструментами передачі звукових та радіосигналів, щоб досягти ефекту навіть за умов недостатньої видимості.
Через використання сучасних технологій роль маяків як навігаційного засобу знизилася. Так, сьогодні кількість працюючих маяків у всьому світі не перевищує півтори тисячі. Близько 60 із них розташовані на території України. Найдавніші були збудовані ще у першій половині ХІХ століття.
Фотохудожник Борис Дембицький розповідає: «На маяках Азовського моря мені вдалося побувати в середині 1980-х, на той час вони підкорялися гідрологічній службі Чорноморського флоту. Довелося дзвонити начальству, випрошувати допуск. У результаті все вийшло, і у супроводі капітана 2-го рангу мені вдалося побувати на трьох маяках у Маріуполі та Бердянську».
Cвітлина Бориса Дембицького: Аби око було пильним. Технічне обслуговування оптики споруди.
В Азовському морі Бердянська коса – один із найнебезпечніших районів для мореплавання. Вона виступає трикутником на південь, а потім, відхиляючись на південний захід, звужується в середині і знову розширюється в кінці. У минулі часи мореплавцям потрібно було дуже постаратися, аби не сісти на мілину.
У 1838 році на косі за 600 м від її краю був побудований маяк, який почав діяти 3 вересня того ж року. То була біла п'ятиповерхова восьмикутна вежа з червоною смугою посередині. На кожній грані знаходилися лампи з рефлекторами, що світили на 10 миль над рівнем моря білим проблисковим вогнем. З 1883 року тут з'явилося електричне освітлення, а 1985-го було встановлено лазерний секторний маяк.
Служба на цьому маяку була складною. По-перше, через відсутність питної води її доводилося привозити із Бердянська (25 км). По-друге, досить часто в штормову погоду кінець коси, де стояв маяк, перемивало водою, і тоді сполучення з містом переривалося, а до маяка можна було дістатись лише шлюпкою. Багато днів поспіль. Колись на маяку проживали три родини – доглядали обладнання та територію, жили замкнуто, але дружно. Нині залишилася лише одна. Для виконання необхідної роботи її достатньо - обладнання тепер сучасне, повністю автоматичне. Залишається тільки стежити, щоби лампа на вежі не перегоріла. А коли електрику вимикають, запускати дизель.
1877 року в Бердянську було збудовано верхній 13-метровий маяк у нинішньому мікрорайоні Азмол. Через сторіччя поряд звели новий, кам'яний маяк заввишки 33 метри. Спочатку освітлення забезпечували гасові лампи та апарат системи Френеля. Після появи електрики було встановлено радіомаяк.
Cвітлина Бориса Дембицького: В одному «човні». Дружний колектив Нижнього бердянського маяка у середині 1980-х.
Найстаріший на Азовському узбережжі маяк знаходиться на Білосарайській косі і датується 1835 роком. Тим часом у цьому стратегічно важливому для орієнтації на Азові місці споконвіку розпалювали багаття і періодично зводили дерев'яні маяки. Найвідоміший з них був збудований у 1811 році за десять кілометрів на північний схід від сучасного об'єкта. На гроші таганрозьких купців звели тоді дерев'яний маяк, який завдяки значній висоті вогню над рівнем моря (майже 54 метри!) було видно на відстані до 20 миль.
А ось по-справжньому капітальний маяк заклали козаки у 1835 році і для охорони розквартували тут свою варту. Для будівництва використовували камінь, який привезли з Керчі. Споруда складається з восьмигранної вежі та прибудованих до неї житлових приміщень, в яких розміщувалися доглядач та матроси, які обслуговували та охороняли маяк. Двір обгородили високим кам'яним парканом.
Будували «нічне око» майже сім місяців, і 27 квітня 1836 року маяк послав кораблям свій перший промінь, заломлений одразу п'ятнадцятьма рефлекторами. 1890-го маяк модернізували, додатково встановивши паровий канадський свисток для подачі сигналів під час сильного туману. Друга світова війна завдала красеню-маяку значних втрат, але 1955-го його вдалося відновити. З того часу цей стратегічний об'єкт незмінно привертає увагу пляжників та туристів. І хоча потрапити на його територію складно, не всіх переконує застереження «Стороннім вхід заборонено». А подивитися тут є на що! Особливо інтригує невелика залізна табличка, де французькою вибито напис: «Франція. Конструкторське бюро Ейфеля». Кажуть, маяк будували за проєктом бюро знаменитого конструктора – автора паризької Ейфелевої вежі.
Азовське море, постійно наступаючи на п'ятнадцятикілометрову піщану косу, періодично підбирається до маяка. Траплялося, штормом змивало паркан із металу, який колись замінив початковий кам'яний. Втім, наші предки знали, де і як будувати, аби до мінімуму звести можливу шкоду від стихії, що розбушувалася.
Cвітлина Бориса Дембицького: Разом і назавжди. Наглядачі Білосарайського маяка з домочадцями.
І трохи історії. Навігаційні вежі будували ще давні єгиптяни, фінікійці, греки, римляни та вікінги. Однією з перших таких споруд був Олександрійський маяк, відомий як сьоме диво світу. Будівництво триярусної 120-метрової будівлі зайняло п'ять років. Його звели у 283–247 роках до нашої ери на острові поблизу Олександрії. На даху постійно підтримувалося величезне багаття, світло від якого посилювалося за допомогою складної системи дзеркал. Дрова доставлялися нагору спіральними сходами, настільки пологими і широкими, що ними піднімалися візки, запряжені ослами. Протягом багатьох століть Олександрійський маяк був найвищою спорудою планети. 21 липня 365 року його було зруйновано потужним землетрусом.
Кажуть, кожен маяк має своє серцебиття. У світі немає двох однакових маяків за ритмом, у якому вони світять, – це унікально, як ДНК. А світять маяки трьома кольорами: червоним, білим та зеленим. Червоний може означати небезпеку, білий зазвичай прив'язаний до якоїсь географічної точки, зелений означає, що тут безпечно. Іноді маяки світять одночасно двома кольорами у різні боки. Наприклад, в один бік можна плисти, а з іншого – кораловий риф.
До Другої світової війни існувало неписане правило про те, що маяки мають висвітлювати шлях і ворожим кораблям. Ініціатива походила від короля Людовіка XIV. Коли будували маяк у протоці Ла-Манш, Франція та Англія воювали. Будівельників маяка французи взяли в полон та вирішили подарувати королю. Але той наказав негайно бранців відпустити і сказав слова, які стали свого роду морським кодексом:
«Я воюю з Великобританією, а не з усім людством. Нехай англійці будують маяк. Він світитиме не лише англійським, але й французьким судам».
Cвітлина Бориса Дембицького: У ногу із прогресом. Сучасне обладнання Верхнього бердянського маяка.
04 лютого 2022
28 січня 2022
21 січня 2022
31 грудня 2021
26 листопада 2021
12 листопада 2021
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)