В одному зі столичних ЗМІ ще у квітні минулого року була опублікована стаття під дуже гучною назвою «Спадщина без спадкоємців. Майстерня відомого художника-монументаліста перетворилася в смітник».
У ній автор журиться з приводу невеликої кімнати - майстерні, в якій працював наш відомий художник-монументаліст Валентин Константинов. Ця майстерня розмірами близько 8 на 8 метрів знаходиться в центрі міста - в будинку з годинником біля підземного переходу.
Як раніше повідомляв PR.UA, в даний час маріупольська влада взялася за реконструкцію унікального для нашого міста будинку. І ось саме зараз, коли розпочався ремонт будівлі, автор публікаціїї зробив репост на своїй сторінці у Фейсбук минулорічної статті, ожививши дискусію щодо культурної спадщини творця.
Якщо коротко переказати критичну статтю, то в ній йдеться про те, що після смерті Валентина Константинова, який помер в 2012 році, майстерня, яка перебуває в комунальній власності, була занедбана. «... майстерня з десятками унікальних артефактів виявилася нікому не потрібною і перетворилася на руїни», - йдеться в статті. І в ній же наводиться інформація про те, що картини вивіз до Тернополя онук художника. А зараз (PR.UA цитує автора): «... стоячи по коліно у смітті важко повірити в те, що колись тут був головний центр маріупольського монументального мистецтва. Розірвані листи, малюнки, фрагменти фотоплівок, ескізів перемішані зі звичайним сміттям і продуктами життєдіяльності птахів».
Так про які артефактах йдеться? Не зрозуміло. Автор статті багато розповідає про внесок Валентина Константинова в розвиток культури. Веде мову про те, хто з наших знаменитих художників працював в цій майстерні. Безперечно, це наша історія і ми повинні дбайливо ставиться до неї. Але повернемося до майстерні. У матеріалі наводиться думка - створити в ній музей. Але чому за рік, що минув з моменту публікації, автор не звернувся з відповідною пропозицією чи ініціативою до муніципалітету? Ніхто не звернувся - ні художники, ні краєзнавці, ні мистецтвознавці?
«Я висловлював ідею створити тут кімнату-музей, як це зроблено в інших містах України, - розповів PR.UA керівник спілки краєзнавців Маріуполя Олександр Чернов. - Можу надати для цього ескізи, фотографії, мольберт художника. Не так важливо, що сюди не ходитимуть масово люди, головне - зберегти пам'ять».
На його думку, кошти на створення музею можна знайти в міському бюджеті. Також він дивувався позиції маріупольських художників, які не захотіли брати в оренду приміщення для власної майстерні. Як виявилося, у художників Маріуполя немає необхідності в цій майстерні.
«Коли помер Валентин Константинов там залишалися його речі. Я зв'язався з його онуком і він все вивіз, - розповів PR.UA голова Маріупольської організації Національної спілки художників України, заслужений художник України Сергій Баранник. - У цьому будинку траплялося, що хтось бігав по покрівлі і бив шибки в цій кімнаті. Міська влада тоді звернулася до нас з питанням - чи треба кормусь це приміщення. Ми відмовилися від нього, так як у художників є власні майстерні. Так, тут працювали художники різних поколінь. І комусь, ймовірно, хотілося б, щоб там була меморіальна майстерня пам'яті всіх тих, хто там працював. Але справа в тому, щоб це створити необхідні речі цих художників, їх роботи. Однак все це сьогодні знаходиться або в музеях, або в приватних колекціях. Тобто залучити нічого не можна».
Також, за його словами, є й інші складності - це важкодоступне місце під самим дахом. Двері в під'їзд закриті на кодовий замок, а сходи на верхній поверх, де знаходиться кімната, занадто круті, прохід незручний і вузький.
Чи потрібна місту така меморіальна майстерня, в яку важко потрапити? Питання, на яке не так легко відповісти. Але ж треба ще, щоб хтось відповідав за порядок в ній.
«Я сьогодні розмовляла з директором Маріупольського краєзнавчого музею Наталією Капустніковою з приводу цієї майстерні, - повідомила PR.UA директор департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міськради Діана Трима. - Вона мені розповіла, що цим приміщенням, відданим в комунальну власність, вже десять років ніхто не користується. Там ніяких художніх робіт немає - все давно вивезено. З іншого боку - наші двері завжди відкриті і ми готові до діалогу з маріупольцями. Готові вислухати і обговорити пропозиції, щоб разом прийняти рішення».
У цій історії важко розставити всі крапки над «і». Можна лише навести факти: приміщення під дахом - маленьке; доступ в нього вкрай обмежений; експонатів, крім ескізів, фото та мольберту від Олександра Чернова, немає, і чи з'являться вони - невідомо; майстерня діячам культури не потрібна. З іншого боку, є думка зберегти пам'ять. Але чи є ті, хто візьме на себе відповідальність? Чи краще "зкаламутити воду", та й потому. Тому PR.UA просить читачів висловити свою точку зору з цього приводу.
![]()
