Водна станція коксохімічного заводу в минулому столітті була візитною карткою Маріуполя.
Гарна невисока будівля з круглими «морськими» віконцями, колонами, скульптурами та широкими сходами гармонійно доповнювала узбережжя. Часто види цієї водної станції з’являлися на колажах, друкували з її зображенням і листівки в період 50-60-х.
Довгі роки вона збирала безліч любителів парусного спорту, хоч і діяла тільки для робочих коксохімзаводу. Тут було чим милуватися, і сюди приходили з задоволенням чимало маріупольців. У цього красивого будинку є свій талановитий творець, про якого зараз згадують рідко. Після публікації в PR.UA спогадів про цю станцію, до редакції звернувся син архітектора цього об'єкта Георгій Нікаро-Карпенко. Він поділився з виданням малюнком, сімейними фотографіями станції та розповів про її творця.
Водна станція, за словами Георгія, будувалася в 1950 році його батьком Миколою Нікаро-Карпенко. Про це свідчить датований акварельний етюд архітектора.
![]()
Далі розповідь зі слів Георгія:
«Говорити про тата можна дуже багато і довго. Його знали всі художники — Лель Кузьмінков, Валентин Константінов, — це була одна згуртована творча група, де допомагали один одному. Батько був дуже енергійний, якщо є секунда після роботи, він присвячував її малюванню — тому всі його етюди вечірні.
До Маріуполя він приїхав у відрядження, до того моменту вже закінчив Київський художньо-будівельний інститут і одружився з моєю мамою. Але жив і працював постійно тут з 1947 року: спочатку в Горкомхозі, потім у ГІПРОГРАДі, «Азовстальбуді», був найдосвідченішим фахівцем і займався найскладнішими роботами.
У Міському саду на алеї над морем є пам'ятник льотчикам — це теж проєкт мого батька. Оформлення коксохімівського палацу, житлові будинки на 2-ій дільниці Лівого берега і багато іншого в Маріуполі було побудовано ним.
А це саме водна станція. Тут стоїть мій тато. Знімок, на жаль, розмитий.
![]()
На всіх абсолютно фотоколажах для випускників шкіл і вишів міста того періоду була обов'язково татова станція. Уявляєте, скільки цих світлин було? Це був дуже популярний і цікавий об'єкт Маріуполя в той час, як візитка. Спочатку вона була така, як на цій листівці.
![]()
Але повторюся, що батька більше знали як художника і музиканта. Це етюд його роботи: «Буде водна станція за проєктом автора. Маріуполь 1950-й рік». Він сам намалював його аквареллю, найскладнішим способом малювання. Цей етюд батько зробив за півгодини! Все зображено: гавань, «Азовсталь», катер і хід будівельних робіт водної станції. Зобразити відпочивальників чіткіше він не встиг.
Подробиць проєкту водної станції КХЗ я не знаю. Там було дуже гарно, така повітряна будівля, оригінальна, ніби корабель колихається над хвилями. Так, можливо, що там і був більярд, який розташовувався в закритих приміщеннях. У станції було два крила, а приміщення внизу завжди були закриті, поряд на березі стояли перевернуті човни, був чистий пісок і доглянута територія. Мол з бетону з'явився вже потім, та й згодом, на жаль, станцію спотворили.
Зараз туди не пускають, тому що територія віддана військовим», — поділився Георгій Нікаро-Карпенко.
Як свого часу повідомляв маріупольський краєзнавець Сергій Буров, водна станція коксохімічного заводу на нинішньому Приморському бульварі з круглими вікнами-ілюмінаторами відкрилася 27 травня 1951 року.
![]()
Крім цього об'єкта, «пензлю» Миколи Нікаро-Карпенко належать також квартали та житлові будинки заводських селищ і центру Маріуполя, малий зал кінотеатру «Перемога», оформлення драматичного театру, кінозалів, магазинів, стара будівля Гіпромезу, фасад і внутрішні прикраси готелю «Спартак». Також він брав участь в конкурсах проєктів по створенню тріумфальної арки возз'єднання в Києві, бібліотеки Донецька і критого ринку Кропивницького.
В цілому талановитий архітектор, художник і музикант створив близько 100 акварельних робіт. Свого часу городяни могли побачити їх на ювілейній виставці у 1999 році.
Побачити портрет автора водної станції коксохімічного заводу і безлічі інших будинків маріупольці могли свого часу на великих кубах в День міста у 2018-му.
Фото з архіву Георгія Нікаро-Карпенко
