Рівні можливості – це реальність 

У швидко мінливому сучасному світі, коли виникають і зникають підприємства і професії, буває нелегко йти в ногу з вимогами часу навіть тим, хто фізично здоровий.

Наскільки великі шанси знайти роботу до душі й з гідною оплатою тим, хто має ті чи інші обмеження в силу наявних діагнозів або перенесених недуг? Які варіанти може запропонувати Центр зайнятості? І про що говорять позитивні та негативні приклади з життя шукачів вакансій для людей з інвалідністю?

Шукати роботу або нову професію

За даними маріупольського Центру зайнятості, в нашому місті зараз зареєстровано понад три тисячі безробітних, з яких 242 мають інвалідність. З 800 актуальних на сьогодні вакансій 300 – підходять і для людей з інвалідністю.

«З початку нинішнього року працевлаштовано 68 осіб з інвалідністю, а 16 – пройшли перенавчання завдяки коштам Фонду соціального страхування, що значно підвищує їх шанси знайти роботу вже в іншій сфері діяльності, де вони будуть потрібні, – прокоментувала виконувачка обов'язків директора Маріупольського міського центру зайнятості Світлана Чернишова. – Залежно від професійних навичок, освіти, досвіду роботи та медичних рекомендацій вони можуть займати найрізноманітніші посади – водіїв, кур'єрів, кухарів, підсобних робітників. Подаючи вакансії, роботодавці вказують, що вона – для людей з інвалідністю. Якщо ж з такою відміткою вакансій для конкретної людини немає, а він має і освіту, і стаж, то кожен такий випадок відпрацьовується індивідуально. Зв'язуємося з роботодавцями, направляємо здобувача на співбесіду».

Центр зайнятості у партнерстві з роботодавцями та органами місцевої влади реалізує проєкт «Соціальна турбота – спільна справа», який полягає в організації робіт тимчасового характеру. Тобто, якщо людина з інвалідністю не може знайти відповідну роботу, йому пропонують тимчасову – не більше, ніж на пів року.

«Маріупольці отримують додатковий заробіток за виконання робіт, набувають практичного досвіду, встановлюють нові соціальні контакти, завдяки яким працевлаштовуються вже на постійну роботу, – зазначила Світлана Чернишова. – З нашим центром десятки років співпрацюють громадські організації «З нами добрі серця» та Міський клуб «Повір у себе», які забезпечують всебічну підтримку як самих людей з інвалідністю, так і їх сімей».

В ОСББ або на соцроботу

У Маріуполі широко розгорнута муніципальна програма підтримки ОСББ, і цих об'єднань стає все більше. Співпраця між ОСББ та службою зайнятості в рамках програми зі створення тимчасових робочих місць триває вже не перший рік.

Наприклад, в ОСББ «Рута 50», що на Морському бульварі, починаючи з 2017 року тимчасовими працівниками стали 56 осіб. Про це розповіла голова цього об'єднання співвласників Зінаїда Свиридова. Зараз в «Руті 50» зайняті три тимчасових робочих місця, в тому числі маріупольцями з інвалідністю. 

«Нам не вистачає рук – потрібно прибирати скошену траву на території двору, переносити її в компостну яму, виконувати інші роботи з утримання території. Це робота фізична, але посильна, в тому числі й для тих, хто має які-небудь обмеження медичного характеру», – зазначила Зінаїда Свиридова.

Голова каже, що задоволена тимчасовими працівниками та в майбутньому продовжить співпрацю з Центром зайнятості: 

«Адже на постійній основі прибиральниками у нас, як і в багатьох інших ОСББ, працюють пенсіонери, і великий обсяг робіт у певні періоди стає для них проблемою».

Попрацювати на тимчасовій точці можна і в громадській організації «З нами добрі серця». 

«У нас з'явилося сім помічників – шість жінок і один чоловік, що особливо порадувало. Адже бувають ситуації, коли потрібно підняти на верхній поверх по сходах інвалідний візок, допомогти в доставленні продовольчих наборів, щось відремонтувати або просто підкачати шини колясок, – розповіла голова організації Ніна Павлюк. – Адже ми надаємо допомогу не тільки сім'ям, в яких є діти з інвалідністю, а й тим, хто потрапив у складну життєву ситуацію. Наше соціальне ательє відкрите для всіх нужденних».

Маріупольчанка Оксана Карандакова, в минулому майстер на «Азовмаші», після закриття підприємства опинилася перед важким питанням – де знайти нову постійну роботу. І коли в Центрі зайнятості їй запропонували тимчасовий варіант, вона погодилася. Абсолютно несподівано їй стало в нагоді її вміння кроїти та шити – Оксана навчає охочих шити прості вироби, наприклад, тканинні захисні маски.

«Я нічого не знала про організацію «З нами добрі серця», хоча стільки разів чула цю назву. А побачивши, наскільки важлива для багатьох людей їхня робота, і ставши причетною до цього, глянула інакше на соціальну роботу. Хочу і надалі допомагати, як би не склалися обставини. Мені пропонують пройти безплатне навчання, і я поки думаю, що краще вибрати – комп'ютерні курси або курси для касирів. Обидва напрямки зараз дуже мають попит. Розумію, що світ не стоїть на місці та потрібно якось пристосовуватися до нових реалій».

Схожа історія у безробітної Вероніки. Жінка не назвала своє прізвище, але розповіла, що працювала технологом, потрапила під скорочення і поки вакансій для неї немає. В організації «З нами добрі серця» вона, як і Оксана, займається шиттям. Нехай і невелика, але оплата для них дуже важлива.

Нове життя в новому місті

Історія цієї жінки з віддаленого села Луганської області, яку вже сміливо можна назвати новою маріупольчанкою, – мотиваційна, хоча і не без сумного повороту. Повна відсутність перспектив працевлаштування в сільській місцевості, а в 37 років – онкологічний діагноз. Ні відсутність освіти, ні здоров'я, що похитнулося після перенесеного недуги, не змогли перешкодити в досягненні мети: змінити життя на краще. Взяти ситуацію у свої руки та почати нову сторінку біографії.

«Заради своєї мрії я вступила до Луганського медичного університету – на провізора. Самостійно підготувалася до ЗНО – з хімії, біології та інших предметів, успішно його здала. Зараз я на четвертому курсі та дуже рада, що переїхала у ваше прекрасне місто, – розповіла Алла Великохатська. – Оскільки навчаюся заочно, то встигла отримати невеликий досвід роботи за фахом. І коли звернулася в Центр зайнятості, мені напрочуд швидко запропонували вакансію за моєю улюбленою професією. Це зайняло не більше десяти днів. Можу сказати: моя мрія здійснилася».

Алла вже два тижні працює в одній з аптек біля Центрального ринку. Завідувачка аптеки Анна Акрибай відзначає її старанність і бажання вдатися в усі тонкощі, прагнення допомогти кожному покупцеві. 

«Провізорів і фармацевтів зараз знайти не так-то просто. Ми не дивимося, чи є інвалідність чи ні: в першу чергу звертаємо увагу на професійні якості», – зазначила Ганна Акрибай.

Як одна фраза може знецінити досвід

На жаль, бувають і випадки, коли люди з інвалідністю стикаються з нерозумінням, неможливістю бути почутими та відверто нетактовними висловлюваннями на свою адресу.

Так, маріуполець Олексій вже рік не може знайти постійну роботу, хоча має і вищу юридичну освіту, і досвід роботи за фахом. Наявність інвалідності не заважає йому займати активну життєву позицію та займатися громадською діяльністю, але стало перешкодою для працевлаштування.

Відправившись минулого року у напрямку Центру зайнятості в одну з маріупольських фірм, якій потрібен був юрисконсульт, Олексій буквально з порога зрозумів, що таких, як він, там, м'яко кажучи, не чекають. Не соромлячись у виразах, співробітники та представники адміністрації дали це зрозуміти відразу. «Який з нього працівник?» - зневажливо кинули фразу, якою вмить знецінили й роки навчання, і напрацьований досвід, весь той багаж, який зароблявся куди вищою ціною, ніж для більшості з нас.

«Повірте, для людей з першою групою інвалідності з того часу нічого не змінилося. Навіть віддалену роботу поза офісом можна знайти тільки через знайомих, та й то вона, швидше за все, буде тимчасовою і низькооплачуваною, – розповідає Олексій. – Приклади працевлаштування є, але їх відсоток вкрай малий».

Мотивувати роботодавців

Досвід країн Європейського Союзу, в яких є система квотування робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю, доводить, що такий підхід дуже ефективний – завдяки стимулювальному підходу для роботодавців. В Україні ж відсутня мотивація приймати на роботу співробітника з інвалідністю, але є надія, що ситуація може змінитися: Кабінет міністрів України вже схвалив проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення сприятливих умов для працевлаштування осіб з інвалідністю», який якраз покликаний осучаснити низку законодавчих норм у цьому питанні. Але поки цей законопроєкт очікує розгляду в профільному комітеті Верховної Ради.

Зараз нормативи робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю є – відповідно до Закону №875 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Для підприємств, установ, організацій, що використовують найману працю, він становить 4% середньої чисельності штатних працівників. Якщо працює від 8 до 25 осіб – це одне робоче місце.

Чи може конкретний здобувач виконувати ті чи інші обов'язки – вирішує медико-соціальна експертна комісія (МСЕК). Правда, оцінити компетентність безробітного в заявленій ним сфері належить вже роботодавцю. Відповідати вимогам зацікавлений сам співробітник, оскільки знайти роботу – лише пів справи.

Світлина Людмили Єрмішиної: Хобі стало роботою, хоча і тимчасовою. В організації «З нами добрі серця» з'явилися помічники, які проводять майстер-класи.