Свята, які нас єднають

З року в рік у червні – три вихідні. «А яке свято?» – спитає хтось з друзів. Всі копирсаються в пам’яті. «День молоді, точно! – викрикує хтось. – Згадали». Потім у компанії закрадається думка, що молодь у нашій країні, звісно, шанують, але не настільки, щоб влаштувати задля неї державне свято, та згадують нарешті – День Конституції. 

Ми всі пам’ятаємо часи, коли День молоді добре так перегравав День Конституції. У перше свято в селах та містах влаштовували концерти, давали грамоти кращим молодим робітникам, вітали випускників. На друге чиновник міг задекламувати текст про калину та вільну Україну, й на цьому, у принципі, все. Розходимось!

Так було до 2014 року, до початку війни. А після ми відчули нашу національну свідомість набагато гостріше, згадали наші славні традиції. Прозріння далося важкою ціною...

Ми зрозуміли – все це миттю можуть в нас відібрати. Тепер День Конституції, День вишиванки та День Незалежності – це не просто три вихідні та офіціоз в п’ятницю. Ні. Подивіться на фото з Дня визволення Маріуполя. Люди одягли національне вбрання, взяли державні прапори. Святковою ходою пройшлися центром міста. Всі вітали одне одного, дякували військовим. Святкували, бо Маріуполь – це Україна й ми горді бути українцями.

Мабуть, тільки зараз ми зрозуміли, що всі ці свята насамперед про нас. Це ми та наші пращури виборювали незалежність. Це наші прабабусі вишивали сорочки з конопляного полотна. Це наше місто вистояло проти ворога!

Це наш головний закон прийняли 25 років тому. 

В ньому – права та свободи кожного громадянина.  Конституція – це про нашу гідність та свободу слова, це про наше право на безоплатну освіту та медицину. Про наше життя по нашому закону.

Тож, хто як не ми маємо боротися за його виконання? Починати варто з себе. Ми і тільки ми повинні неухильно виконувати всі норми та плекати національну ідею. І поки наші хлопці на східному фронті віддають за неї «душу і тіло», ми, живучи в мирних городах завдяки захисту наших військових, покладімо хоча б совість та нашу віру.