У Маріуполі народний театр «Театроманія» разом з командою ГогольFest відкрив новий формат «літературного уявлення» - онлайн-вечір з «дегустацією» книг. Актори в супроводі музики та ілюстрацій, які «оживають» створюють творчу атмосферу.

Нестандартний формат «дегустації» для глядачів театр відкрив за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у партнерстві з Українським інститутом книги, повідомляє PR.UA

Режисерами виступили керівники творчого колективу Ольга Самойлова та Антон Тельбізов. Тексти читали актори Ірина Яшарова, Дмитро Муранцев, Марія Кутнякова та інші «театромани».

Тему «дегустації» обрали романтичну, благодатну і близьку для маріупольців - море. Звучали фрагменти дуже різних творів - в різних жанрах, проза та поезія. «Дегустували» баладу «Рибак» Петра Гулака-Артемовського, пригодницьку повість «Шхуна «Колумб» Миколи Трублаїні, новелу «На острові» Михайла Коцюбинського, вірш «Хвиля» Лесі Українки, автобіографічний роман Юрія Яновського «Майстер корабля» та інші морські твори. 

У «Театроманіі» і ГогольFest є одна спільна риса - курс на мультидисциплінарність, вихід за рамки звичного. Оскільки ГогольFest орієнтований більшою мірою на сучасні течії культури, ніж традиційні, одна частина глядачів сприймає його незвичайні за форматом заходи із захопленням, а інша, з більш консервативними поглядами - насторожено.

Ідея заходу для книголюбів теж об'єднала в собі крім літературної музичну і графічну складові. Ненав'язливим, немов звучить здалеку, фоном для читців стала музика молодого українського композитора Владлена Пупкова, який пише композиції для фільмів і серіалів.

Цифрові ілюстрації створювала художниця з Берліна - Христина Діссманн, куратор німецької театральної кампанії. Її малюнки - швидше, начерки, тільки не на папері, а на екрані, доповнювали відеоряд. Зважаючи, що велика частина прози та поезії, що прозвучала, була написана в минулому столітті, то маріупольська діджитал-версія творів явно могла б здивувати самих письменників. Адже, якщо вдуматися, той же Гулак-Артемовський, записуючи свою баладу за мотивами старовинного усного фольклору, навряд чи уявляв, що її будуть читати в одному місці, а слухати - в іншому. Або Леся Українка: чи думала, коли писала «Хвилю» в Євпаторії в далекому 1908, що її вірш залишиться у віках - на папері, і в «цифрі»?