У Маріуполі вміли робити сонячні відблиски кольоровими — акуратно вирізане скло складали у картини. Люди з музичними інструментами, квіти, море, птахи, сузір'я та кораблі...
Все це складалося в великі вітражні роботи, щоб ніжна веселка скел пом'якшувала пекучі промені сонця і прикрашала кімнати.
Маріупольські майстри монументалізму воістину вміли мріяти та творили не тільки за допомогою смальти. Все, що має колір і з чого можна робити сюжети, було для них унікальним інструментом творення. Місто може похвалитися своїми метрами вітража та їх часом фантастичними за масштабами роботами.
Про те, скільки ж їх у Маріуполі та хто їх створював, PR.UA розповів краєзнавець і журналіст Іван Станіславський.
Майстри світла і кольору
«На жаль, інформація по вітражах, яку я маю, дуже уривчаста. Якось так склалося, що мозаїчні панно користуються увагою частіше. Хоча, на мій погляд, з усіх жанрів монументалізму саме вітражі найбільш ефектні естетично. До того ж вони не менш складні технічно і нічим не поступаються в художньому сенсі тим же самим мозаїкам», — вважає Іван Станіславський.
Сьогодні разом краєзнавцем Олександром Черновим він створює фотопутівник з монументального мистецтва міста.
Попри скупість даних і відсутність автографів на багатьох вітражних роботах, все ж відомо, що деякі з них створені Анатолієм Манохіним, Олегом Ковальовим, Юрієм Муравйовим, Тимофієм Сивухиним і В. А. Авдєєнко. Кольорові віконця в Маріуполі стали з'являтися в 70-80-х роках на установах культури та освіти. Всього ж налічується 10 вітражів — три декоративного плану і сім монументального. Ще одна велика робота Анатолія Манохіна знаходиться в с. Мелекіне, про що вже повідомляв PR.UA.
Король вітража
Наймасштабнішою і дивовижною роботою, на думку Івана Станіславського, є вітраж талановитого художника Анатолія Манохіна в холі сьогоднішньої камерної філармонії.
«На мій погляд, це найпотужніший вітраж в місті, король маріупольських вітражів, він розташовується в холі колишнього ДК «Маркохім». Але навіть про цю приголомшливу роботу інформація обмежується кількома рядками. Олександр Чернов записав колись зі слів майстра: «було це десь в 1989 році». Вітраж виконаний за участю Валентина Міски-Оглу», — розповідає Іван Станіславський.
![]()
За його словами, це найбільша за площею вітражна робота в Маріуполі, яка охоплює відразу два поверхи будівлі й займає приблизно 100 кв. м. Цікавими є не тільки розміри та розташування в інтер'єрі, але і задум. Складно також уявити, якою кропіткою була ця робота в технічному плані — тисячі кольорових скелець становлять кілька українських етнічних сюжетів. Серед них, як зазначає краєзнавець, впізнавані досить екзотичні для Приазов'я гуцульські або карпатські мотиви. Тут є місце скрипалеві, квітучим соняшникам, красивим українкам, сильним коням...
Світлини на фоні цього вітража, концерти та виступи сьогодні популярні у маріупольців, які люблять музичне мистецтво. Вітраж створює воістину чарівну атмосферу в холі філармонії.
У синьому морі, у білій піні
Неможливо уявити Маріуполь без моря, і ця невіддільна його частина була також зображена в вітражах. Хол Палацу культури моряків налічує п'ять робіт, присвячених мореплаванню — «Проводи», «Вахта», «Пісні Батьківщини», «Спорт» і «Повернення».
«Ще два абстрактних вітражів зображують підводний світ. Усі вітражі виконали художники Сивухин та Авдєєнко протягом 1981-1982 років. На деяких вітражах майстри залишили цікаві автографи у вигляді автопортретів. Композиція має значні втрати та потребує реставрації», — поділився підсумками огляду морських вітражів Іван Станіславський.
![]()
Також з доступної краєзнавцям інформації відомо, що художники Тимофій Сивухин і В. А. Авдєєнко були самими плідними виконавцями вітражів у Маріуполі.
Недоступні та забуті
Є в монументальній історії Маріуполя і маловідомі вітражі. Деякі, на жаль, знаходяться на будівлях, чиє існування зараз під питанням.
«Через нестачу інформації складно простежити історію жанру хоча б по Маріуполю в цілому. Приблизно половина робіт залишаються неатрибутованими, ми не знаємо їх авторів, дату створення. По іншій половині ми отримали дані переважно під час дослідження робіт на місці. Автори, які не залишили автографів на своїх роботах, ймовірно залишаться невідомими. Наша нездатність зберегти дані про такі знакові роботи пригнічує. Цю байдужість до творів мистецтва можна кореспондувати до загального культурного рівня суспільства», — додає Іван Станіславський.
Так, до маловідомих можна віднести вітраж на будівлі колишнього торгового училища в Приморському районі. Жіноча фігура з квіткою на животі та рослинними мотивами, на думку краєзнавця, може символізувати родючість і зв'язок людини з природою. Автори та назва роботи невідомі, а створили вітраж імовірно в 70-80-х роках минулого століття. Він розміром зі стандартне вікно над дверима.
![]()
«Вітраж у поганому стані, деякі його фрагменти втрачені. Подальша доля його невизначена, оскільки будівля, де він розташований, не використовується і повільно руйнується. Що стосується стану вітражів в цілому, то тут типова ситуація для монументалістики. Жанр дуже тісно пов'язаний з архітектурою, і якщо будівля підтримується в гідному стані, то як правило, і вітражі в нормі. Якщо будівля аварійна, то і роботи під загрозою», — зазначає Іван Станіславський.
У порожньому будинку знаходиться і той самий вітраж Манохіна площею близько 70 кв. м із зображенням артистів — будинок культури у с. Мелекіне кілька років не функціонує.
![]()
Друге життя зірок
Водночас в Маріуполі стався і унікальний прецедент — одну з вітражних композицій перенесли в металопластикову раму та відновили втрачені фрагменти. «Знаки зодіаку» майстра Олега Ковальова, встановлені в сходовому прольоті обласного інтернату № 2 по вул. Азовстальській, отримали друге життя.
Як зазначає Іван Станіславський, зберегти спадщину побажали родичі творця вітражної композиції:
«Великий вітраж Олега Ковальова «Знаки зодіаку» в холі інтернату не так давно був відновлений і перенесений в сучасні металопластикові рами. Поки що мені невідомо про інші подібні прецеденти. Виконав це завдання маріупольський художник Вадим Лановий за ініціативи родичів автора на гроші меценатів. Це випадок демонструє, що все можливо — було б бажання та кошти».
Імітація вітражу
Крім іменитих майстрів і художників в Маріуполі прагнули створювати кольорові віконця і діти. Веселі Буратіно та Мальвіна колись прикрашали Будинок дитячої та юнацької творчості на Лівобережжі.
Той, хто їздив по проспекту Перемоги, міг бачити яскраві фігури над головним входом будівлі. Цю імітацію вітражу створили учні керівника зразкового колективу «Ізостудія» Ірини Вахрушевої.
«Це було на початку 80-х, у мене була тема вітражів. Виникла вона, коли за безготівковим розрахунком в магазинах можна було брати матеріали, і я побачила напівпрозору побутову плівку в яскравих кольорах. Це були смуги 20х40 см. Робота була дуже складна, особливо для дітей, але оскільки подобався результат, труднощі долалися. Основа робилася з паперу, брався клей ПВА і ця кольорова побутова плівка. Вікна всі були обклеєні цими «вітражами» і ми захотіли зробити таку роботу на саме верхнє вікно будинку творчості.
Кріпити було складно і небезпечно. «Вітражі» пробули там дуже довго. З вулиці виглядали не дуже, а зсередини яскраво. За сюжетом Мальвіна зі спицями та клубком в'язала, був і Буратіно з ключиком, кораблик. Уся картинка була придумана дітьми з нуля», — розповіла PR.UA Ірина Вахрушева.
В цілому, за її словами, на будівлі таким чином прикрасили чотири вікна. Вона зазначає, що дитяча робота перебувала на місці кілька десятиліть, і при переїзді колективу в нове приміщення Буратіно та Мальвіна не переїхали — паперова основа та інші матеріали вітражної імітації обсипалися від часу.
Фото надані Іваном Станіславським
