У Маріуполі за більш ніж двохсотлітню історію було чимало епідемій. «Хворобливі» сторінки міста рясніють інформацією про інфекційні захворювання та їх жертви.
Як приморське місто боролося з недугами, читачам розповість PR.UA.
Нове місто - старі хвороби
Історії хвороб маріупольців ведуть свій початок практично з перших днів заснування міста. Як зазначає Микола Руденко, високі показники смертності в той час пояснювалися епідемічними характерами хвороб і неписьменністю перших городян.
«Високу смертність жителів Маріуполя в перші десятиліття, та й у наступні роки, більшість авторів пояснюють зміною клімату і води, умовами праці та побуту, особливостями харчування, житлових умов і навіть деякими одвічними звичаями. Зокрема, одним з них був звичай дарувати одяг померлої дитини іншим дітям без урахування того, від якої хвороби вона померла. Само собою зрозуміло, що такий звичай нерідко служив причиною епідемій кору, скарлатини, дифтериту. Не менше страждало від епідемій і доросле населення Маріуполя. Не маючи статистичних даних, важко судити про те, які морові хвороби вражали його в перші півстоліття життя в гирлі Кальміусу. Але про те, що це були холера, черевний і висипний тифи, лихоманка і туберкульоз, можна стверджувати з величезною часткою впевненості», - пише краєзнавець.
Саме ці захворювання регулярно повторювалися і у XIX, і навіть у XX століттях. Як повідомляла 31 липня 1913 року газета «Маріупольське життя», в той період в місті було кілька випадків інфекційних захворювань.
«За даними міського санітарного лікаря Алакоза, в м. Маріуполі спостерігалися випадки наступних інфекційних захворювань з 17 по 24 липня: черевний тиф - 9, дизентерія - 4, коклюш - 2, кір - 2. Всього - 27 (є відомості і в повіті)».
Уже через рік це ж видання фіксувало випадки віспи, дифтериту, сибірської виразки, пики, завушниці, коклюшу, поворотного тифу, інфлюенци та скарлатини. Як і будь-якому місту, що розвивається, Маріуполю була потрібна якісна медицина. І тільки відкриття лікарень і пропаганда гігієни дозволило дожити городянам до наших днів.
Чума
Гостре природньо-осередкове інфекційне захворювання згадується у відомостях про Катеринославську губернію, до якої входив і Маріуполь. Так, відомо, що епідемія чуми на її території почалася у 1783 році і припинилася в 1784-му.
Холера
Холера - одна з тих хвороб, що супроводжувала морське місто. Про неї жителі дізналися вже в XIX столітті. Відомо, що перші епідемії в багатонаціональному місті відзначені у 1830, 1848 і 1898 роках. Щоб якось розв’язати цю проблему, маріупольці йшли до знахарок, бабок, молилися чудотворній іконі Богоматері в Харлампіївському храмі. Були навіть паломництва до чудотворного хреста Преображенського храму с. Богатир.
Про найлютішу епідемію холери 1848 року пише у своєму історичному нарисі «Гостя з минулого» Дмитро Ян: «Тоді по всій Катеринославській губернії захворіло 53 139 осіб, з них - 16 723 померли (на другому місці стоїть 1872 р. - захворіло 23 389 осіб, померло - 7 629; третім був 1831 рік - відповідно 18 744 і 7 340). Ох, ці сухі цифри статистики, за якими важко вгадати живі долі. У 1892 році в Маріупольському повіті та в м. Маріуполі перехворіло 767 осіб, з них 396 залишилися лежати в сирій землі. Здавалося б, жертви великі, навіть для 30-тисячного міста, але маріупольська влада була спокійною та холоднокровною».
19-ю за рахунком епідемією холери став мор 1910 року, коли на початок вересня в Маріуполі померло чи не 50% населення. До слова, перемогти інфекцію в місті вдалося лише у другій половині ХХ століття.
![]()
Співробітники Маріупольського госпіталю 1915 року
Тиф
Епідемії не відпускали маріупольців в різний час - якщо це була не холера, то якесь інше захворювання. Ще однією інфекцією, що мучила городян, став висипний тиф. Епідемія в середині XIX століття згадується в «Листах з Катеринослава» Г. Титова, а сильні мори 1903, 1904, 1905, 1907 та 1908 років відзначені П. І. Мазуром.
Наявність лікарень, медиків до того моменту не врятувало ситуацію. Нав'язлива лихоманка не залишала городян ще деякий час. Також взимку 1918-1919 років в Маріуполі трапилася епідемія черевного тифу та «іспанки».
Сибірська виразка
Наприкінці 20-х років серед жителів Маріупольського повіту лютувала сибірська виразка. Показники захворюваності були такими високими, що склали чи не антирекорд по країні в 1926-1927 роках.
Малярія
Нової страшною хворобою для маріупольців стала малярія - відомості про неї згадуються з 1922 року. Джерелом поширення інфекції були вигрібні ями, канави і водойми. Міські служби намагалися їх очищати, через рік як засіб боротьби від малярії стали використовувати хінін. Його впорскували в домогосподарства жителів. Епідемія вщухла до 1924 року.
Туберкульоз
Це захворювання вважалося властивим грекам, які переселилися з Криму. Туберкульоз вважався чи національною хворобою жителів Приазов'я. З 1908 по 1911 роки захворюваність в селах зросла на 37%, а в роки громадянської війни чи не переросла в епідемію.
«Причини особливої схильності греків до захворювання на туберкульоз земські лікарі вбачали в зміні теплого кримського клімату на більш суворий приазовський, у спадковості, в особливості харчування, а також у шкідливій традиції дуже туго сповивати немовлят, що не дозволяло нормально розвиватися грудній клітці та, нарешті, у відсутності попервах всякої санітарії та гігієни. А пізніше, коли деяких правил санітарії та гігієни стали дотримуватися, через нестачу медичного обслуговування туберкульоз став поширюватися і серед жителів міста і повіту всіх інших національностей», - зазначає Микола Руденко.
Перша лікарня і перші «заразні» відділення
І тільки розвиток лікарської науки зміг допомогти змінити ситуацію в галузі охорони здоров'я. Так, часті летальні випадки болісних хвороб змусили міську владу задуматися про систему охорони здоров'я. Зміни не змусили себе довго чекати вже після відкриття першої в Маріуполі земської лікарні у 1874 році. Пропаганда санітарії та гігієни, лікарські дільниці в селах посіяли здоровий глузд в головах городян.
Цікаво, бо холера, що повторювалася, стала причиною відкриття перших інфекційних відділень в Маріуполі.
«У новостворюваній лікарні заводу «Нікополь», що будувався в 1896 році, були споруджені холерний барак і так зване «заразне», тобто інфекційне відділення. Холерний барак після тієї епідемії був побудований і в місті. І це зіграло певну роль, коли епідемії холери повторилися у 1907 і у 1910 роках», - зазначає Микола Руденко.
За його словами, вже до початку 1941 року в Маріуполі працювали дев’ять поліклінік та дві амбулаторії, три диспансери, дитяча лікарня, будинок немовляти, сім дитячих консультацій, водогрязелікарня, п’ять клінічних, три санітарно-бактеріологічних та дві професійно-гігієнічних лабораторії. Тоді в місті працювали 226 лікарів, 400 медсестер і фельдшерів. За роки передвоєнних п'ятирічок були побудовані чотири санаторії.
Розвивалися медичні установи на підприємствах, застосовувалися нові досягнення в галузі охорони здоров'я.
Відомо, що перші випадки вакцинації відзначені також початком XX століття, коли прищеплювали переважно від віспи. У 1913 році були щеплені 24 тисячі осіб. Через 15 років в приморському місті вже вакцинували від скарлатини, черевного тифу, холери, дизентерії та в рази збільшилася кількість щеплених від віспи.
За матеріалами сайту «Старий Маріуполь».
