99 портретів для газети

У Маріупольському художньому музеї імені Куїнджі відкрилася персональна фотовиставка відомого майстра Бориса Дембицького.

Нинішній метр репортажної та художньої фотографії свій творчий шлях починав в газеті і в душі, схоже, так і залишився газетярем. Враження, навички і досвід, набуті в багатотиражці «Азовсталець», міській газеті «Приазовський робочий», а далі в агентствах ТАРС-РАТАУ, ДІНАУ і «Укрінформ», на щастя, були матеріалізовані в фотознімки, ретельно збережені та зібрані в солідний архів. Адже якщо знімки в газеті живуть день, то повинен бути спосіб, як це життя продовжити на покоління.

Відкриваємо запасники

Клондайк Дембицького - запасники великого віртуального фотомузею, наше культурне та історичне надбання, яке треба б не тільки зберегти, але і потроху, експозиція за експозицією, відкривати людям. Певні кроки на цьому шляху вже зроблені. Так, в газеті «Приазовський робочий» існує рубрика «ОБ’ЄКТИВна історія», в якій тематично публікуються фотоспогади Бориса Дембицького. Намічаються і інші проєкти, в тому числі електронна версія фотокниги. Що, звичайно, ніяк не знижує важливості живого спілкування глядачів з автором і його роботами.

Світлина Бориса Дембицького: На робочому місці. Море, човни, баркаси - найкращий фон для зйомок знатного рибалки з рибколгоспу «Заповіти Ілліча» в селищі Широкине.

Магнетизм і емоція

2 квітня на відкриття експозиції «Портрет для газети» прийшло багато народу, в тому числі деякі герої фоторобіт, які, побачивши власний портрет, відкривали в собі риси, раніше незнайомі, але вдало помічені пильним оком фотокамери Бориса Григоровича. Як зазначила директор - головний редактор газети «Приазовський робочий» Олена Калайтан, Борис Дембицький показав глибокі психологічні портрети, де «кожна емоція вивірена, вона дихає, а кожне фото живе своєю історією і своїм змістом». Завідувачка художнього музею імені Куїнджі Тетяна Булі, презентуючи експозицію і перераховуючи категорії портретних персонажів - політики, робочі, відомі гості та звичайні городяни, - підкреслила, що всі вони притягують погляд, оскільки володіють певним магнетизмом. 

Сам же автор констатував: «Коли почав підбирати знімки для експозиції, зрозумів, що у мене дуже багато портретів журналістів і художників. Деяких, на жаль, вже немає в живих. Люди незалежно від професій непомітно йдуть, в тому числі яскраві особистості, яких навколо нас чимало. Але ж приклади їх життєвого шляху цікаві і могли б стати корисними як для сьогоднішнього покоління, так і для майбутніх».

Знайомі всі обличчя

Як розповів Борис Дембицький, на виставці представлені знімки за більш ніж три десятиліття - з 1975 по 2019 роки.

«Відбирав безсистемно, - ділиться автор, - в основному ті, що подобаються композиційно і емоційно. Звичайних документальних знімків дуже багато, але вони не будуть цікаві широкому колу. Тому я прагнув до того, щоб персонажі були впізнаваними і щоб я міг розповісти про них. До кожного портрета хотілося зробити розширену текстовку, тому що в одній назві все про життя людини не скажеш. Наприклад, є у мене знімок мореплавця Івана Кириченка, я написав, що він яхтсмен, який обігнув на своїй яхті в поодинокому плаванні всю земну кулю, але ж цієї інформації недостатньо. Або фото Валентина, який переніс більше десяти операцій, залишився повністю без рук, але духом не впав, знайшов свою любов, став батьком двох синів, працював, займався господарством, водив машину. Але головне - опинившись в донецькій клініці на черговій операції, служив для травмованих і обпалених шахтарів прикладом непохитності і життєлюбства. Ось як про нього розповісти одним рядком?»

Правда, є відомі, пізнавані персонажі, для яких не потрібно багато слів, всі вони різні, але кожен так чи інакше зіграв помітну роль в житті маріупольців. Генеральний директор меткомбінату імені Ілліча Герой України Володимир Бойко і директор меткомбінату «Азовсталь» заслужений металург України Володимир Лепорський. Багаторічний глава міста Юрій Хотлубей і його колишній перший заступник - одіозний Віктор Петросов. Шановний і улюблений маріупольцями священнослужитель Микола Щелочков і популярна виконавиця пісень греків Приазов'я Тамара Каци.

Світлина Бориса Дембицького: Важливе завдання. Майбутній заступник головного редактора «ПР» Валерій Комаров проводить фотозйомки в порту «Азовсталі».

Колеги по ЗМІ

Як уже говорив сам автор, журналістам на його виставці відведено особливе місце. Серед них - кілька поколінь редакторів газети «Приазовський робочий»: фронтовик Володимир Манов, харизматична Віра Черемних, активна і наполеглива Олена Калайтан. У цій же категорії портрети майстра слова, зберігача історії Приазов'я і Маріуполя Семена Гольдберга, фронтового фотографа Бориса Гореловського, чиї знімки увійшли в світовий літопис Другої світової війни, фотохудожника Володимира Ажажи, який відродив міський фотоклуб «Берег». А ще дивно живі фото перших тележурналісток Маріуполя: запальної Олени Ломанової в телестудії «Сигма» і юної Наталії Слющінської під час радіоефіру. Приділив увагу майстер і представникам наступного покоління телевізійників: безжурній Тетяні Ураловій і діяльному Миколі Рябченко.

Друзі по творчості і життю

Йдеться про цілу плеяду митців, творчий колір Маріуполя, з кожним з яких Бориса Дембицького пов'язують роки і події. «Як шкода, що половини з них вже немає», - нарікає Дембицький. Так, немає вже знаменитого художника-медальєра Юхима Харабета, майстра дерев'яної скульптури Георгія Короткова, відомого художника Леля Кузьмінкова, але залишилися їхні портрети, непарадні, але дуже особистісні.

Борис Дембицький довго може стояти у фото талановитого художника Віктора Пархоменка, який рано пішов від нас, згадуючи його майстерню в «графських руїнах» поблизу будинку Ґампера, в якій так любили збиратися друзі-колеги. Не може стримати сумної посмішки, кажучи про композитора, фотографа, веселуна і жартівника Олександра Кушнарьова, без якого, здавалося, був немислимий Театральний сквер.

Є на виставці також ряд портретів персонажів молодих і завзятих, в них відвідувачі із захопленням впізнають нинішніх метрів: заслуженого художника України Сергія Баранника і його колег по групі «Маріуполь-87» Володимира Харакоза, Тетяну Лисенко, Сергія Маркіна.

Кожен - у своєму жанрі

Жанрових портретів на виставці небагато, але зате які! Від деяких емоційний «післясмак» зберігається не один день. Колоритні портрети бригадира мелекінськіх рибалок і урочисто одягненого в формений кітель доглядача бердянського маяка, згорблена під вантажем непосильної ноші жінка на пагорбі селища Піщаного і учасниці свята в Малинівці, яке від кіношного весілля відрізнялося суворістю і ще більш штучними веселощами. Дівчинка під парасолькою, що рятує собачку від дощу, і немов випавший з фільму Хічкока хлопчик із жахливою лялькою в руках на обдертих щаблях будинку Ґампера. Час і долі, ситуації і обставини, і всюди - людина, жива, сильна, крихка і вразлива. І так 99 кадрів! Наполягаю, не остаточні і респектабельні 100, а саме 99 - як відкритий ряд, який може тривати нескінченно.

Світлина Аліни Комарової: Як в дзеркало. Директор - головний редактор «Приазовського робочого» Олена Калайтан зустрілася на виставці зі своїм фотовідображенням.