Винищувачі

Минуло вже 76 років, як закінчилася Друга світова війна, але й досі перемогу над фашизмом святкують не тільки безпосередні учасники боїв, але і їхні нащадки.

У Маріуполі данину пам'яті героям на офіційному рівні віддають два рази на рік: у травні - в річницю Перемоги, і у вересні - в День визволення Маріуполя. І щоразу з особливою повагою і захопленням згадують про льотчиків 9-ї гвардійської Маріупольської авіаційної дивізії. Біля символу їхньої доблесті і мужності - пам'ятного знаку «Літак» (винищувач «МіГ-17») - традиційно проводяться урочисті заходи і згадують про внесок льотчиків у перемогу. За час війни частини дивізії здійснили 33 654 бойових вильоти, провели 1332 повітряних бою, в яких збито 1147 ворожих літаків. Штурмовими ударами було знищено на землі 66 літаків, 420 танків і бронемашин, понад 4000 автомашин і мотоциклів, близько 80 паровозів, підірвано 26 складів з пальним і боєприпасами, вбито понад 16 тисяч солдатів і офіцерів противника. Але не менше, ніж ця переконлива статистика, захоплюють льотчики, героїчні і складні долі яких не вписувалися в межі радянського агітпропу, однак ці люди змогли стати вище випробувань, обставин і гірких образ, зберігши гідність та ідеали.

Подвиг Дев`ятаєва: втеча з полону зі «зброєю відплати»

Льотчик Михайло Петрович Дев`ятаєв свій бойовий рахунок відкрив 24 червня 1941 року, збивши під Мінськом пікіруючий бомбардувальник Junkers Ju 87, був нагороджений орденом Червоного Прапора. А вже у вересні під Києвом отримав поранення і після госпіталю був відправлений у тихохідну авіацію. Знову стати винищувачем йому вдалося лише після зустрічі в травні 1944 року з тричі Героєм Радянського Союзу Олександром Покришкіним.

Знайти і не здаватися. Легендарний льотчик Дев`ятаєв пройшов не тільки війну, але й пекло двох концтаборів - фашистського і радянського.

Світлини Бориса Дембицького

Командир ланки 104-го гвардійського винищувального авіаційного полку (9-а гвардійська винищувальна авіаційна дивізія) гвардії старший лейтенант Дев`ятаєв встиг збити в повітряних боях дев'ять ворожих літаків, в тому числі 13 липня під Львовом - FW-190, але в той же день був збитий сам і потрапив у полон.

Після допиту його перекинули в розвідвідділ абверу, потім - у Лодзинський табір військовополонених, звідки разом з групою військовополонених льотчиків він зробив першу спробу втечі. Але втікачі були спіймані, оголошені смертниками і відправлені до табору смерті Заксенхаузен. Там за допомогою табірного перукаря, що підмінив нашивний номер на табірній робі, Дев`ятаєву вдалося змінити статус смертника на штрафника. В результаті під ім'ям Степана Нікітенка він був відправлений до концтабору на острів Узедом, де в ракетному центрі Пенемюнде йшли розробки нової зброї Третього рейху - крилатих ракет «Фау-1» і балістичних ракет «Фау-2». 8 лютого 1945 група радянських військовополонених з десяти чоловік захопила німецький бомбардувальник Heinkel He 111 H-22 і здійснила на ньому втечу з концтабору. За штурвалом був Дев`ятаєв. Німці вислали навздогін винищувач, але марно. Однак коли на лінії фронту літак обстріляли радянські зенітні гармати, довелося йти на вимушену посадку. Колишні полонені потрапили до лап НКВС, перший час їх допитували по кілька разів на день - доля колишніх в'язнів концтабору тоді була невідрадною. Але ситуацію врятував легендарний радянський вчений Сергій Корольов: ознайомившись з «начинкою» і документацією «Хейнкеля», він був у захваті. Адже групі втікачів вдалося ненароком добути такі відомості та апаратуру, які не змогли б отримати й десяток розвідників. Йшлося про першу в світі балістичну ракету «Фау-2» - «зброю відплати» німців. Здобуті відомості допомогли радянським конструкторам самим створити перші прототипи балістичних ракет, а згодом створити космічну програму.

Тільки чотирьом з хороброї десятки втікачів вдалося пережити війну. Сам Дев`ятаєв довгий час, як колишній військовополонений, зазнавав труднощів у пошуку роботи. За одними відомостями, він таки влаштувався в Казанський річковий флот, а за іншими - був засуджений за зраду і дев'ять років перебував у таборах, поки не потрапив під амністію.

В кінці 1950-х років Дев`ятаєву були доручені випробування «Ракети» - одного з перших радянських суден на підводних крилах. Він також став першим капітаном теплохода «Метеор». Практично до кінця життя брав активну участь у громадському житті, ділився спогадами, неодноразово відвідував острів Узедом і зустрічався з іншими учасниками подій, видав дві автобіографічні книги - «Політ до сонця» і «Втеча з пекла». Жив у Казані, працював, поки дозволяли сили. Влітку 2002-го, під час зйомок документального фільму про нього, приїхав на аеродром в Пенемюнде, поставив свічки своїм товаришам і зустрівся з німецьким пілотом Хобомом, який повинен був наздогнати і збити викрадений втікачами Heinkel.

Через 12 років після війни, 15 серпня 1957 року, за ініціативою Сергія Корольова Михайлу Дев`ятаєву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу за допомогу в створенні першої радянської ракети Р-1 - копії «Фау-2».

Військком Мачнєв

Біографія Дмитра Костянтиновича Мачнєва не багата такими приголомшливими віражами, петлями, піке і переворотами, як у Дев`ятаєва. Його життєвий шлях був прямим і чітким, без помарок і темних плям, в акурат для радянського плаката.

Майбутній гвардії генерал-майор авіації, почесний громадянин Маріуполя рано залишився сиротою і вже підлітком почав працювати в сільськогосподарській комуні села Нікольського Астраханської губернії. Закінчив радянську партійну школу, вступив у партію. Працював волосним організатором комсомолу, пропагандистом при Астраханському губкомі. Після призову на термінову службу закінчив річні курси молодших командирів, звільнився у званні командира стрілецького взводу. Працював на Ставропіллі, навчався в Північно-Кавказькому університеті Ростова-на-Дону. З 1932 року вже був кадровим військовим, політруком. Через шість років став працювати в Сталінградському військовому авіаучилищі, там же опанував спеціальність штурмана бомбардувальної авіації.

Герої серед нас. Генерал-майор авіації Дмитро Мачнєв з дітлахами - учнями середньої школи №1. фото 11_04

Під час звільнення Донбасу та Приазов'я в вересні 1943 року Дмитро Мачнєв брав участь в авіанальоті, був керівником політвідділу 9-ї гвардійської авіаційної дивізії, яка прикривала радянські наземні війська, супроводжувала бомбардувальники, виконувала завдання зі штурмування військ противника, розвідки, вільного «полювання», брала участь в різних бойових операціях. Зокрема у розгромі Таганрозького угруповання фашистських військ на річці Міус; боях за Донбас, звільненні Маріуполя. Після закінчення війни Дмитро Мачнєв продовжив службу у військовій авіації начальником політвідділу з'єднання, членом Військової ради ВПС округу. У 1957 році звільнився з армії через хворобу, проживав у Сочі, в 1973-му переїхав до Маріуполя, де і залишався до останніх днів. Звання генерал-майора авіації Дмитру Мачнєву присвоєно за заслуги під час визволення Маріуполя від німецько-фашистських загарбників. У 1975 році Жданівська міськрада присвоїла йому звання почесного громадянина міста.

Іван Бабак: учитель - льотчик - учитель

Майбутній військовий льотчик, Герой Радянського Союзу, командир ланки 100-го гвардійського винищувального авіаполку 9-ї гвардійської авіадивізії Іван Ілліч Бабак народився в селі Олексіївка нині Нікопольського району Дніпропетровської області. Закінчив Запорізький педінститут і аероклуб. Працював учителем хімії та біології в Партизанській середній школі Запорізької області. На фронті - з 1942 року після закінчення Сталінградського військового авіаційного училища. Бойове хрещення сержант Бабак прийняв як льотчик 45-го винищувального авіаполку 216-ї змішаної авіадивізії, бойовий рахунок відкрив влітку в небі над Моздоком, збивши ворожий «мессершмітт».

Все для перемоги. Літак, куплений на гроші, зібрані учнями маріупольської середньої школи №1 в роки Другої світової війни, був переданий льотчикам 9-ї авіадивізії.

Гвардії молодший лейтенант Іван Бабак відзначився в боях при прориві оборони противника на річці Молочній і звільнення Маріуполя. До вересня 1943 він збив особисто 18 літаків противника і ще чотири - в групі. І вже 1 листопада за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені мужність і героїзм у боях з німецькими загарбниками йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Всього ж льотчик-винищувач Іван Бабак за час війни особисто збив 37 ворожих літаків.

У лютому 1945-го в званні старшого лейтенанта Іван Бабак був призначений командиром 16-го гвардійського винищувального авіаполку, яким раніше командував Олександр Покришкін. Менш ніж за місяць до закінчення війни при виконанні бойового завдання літак Івана Бабака був підбитий зенітками противника, і обгорілий льотчик потрапив у полон. А за кілька днів був збитий командир ланки 100-го гвардійського винищувального бойового полку Герой Радянського Союзу Петро Гучок. На згадку про бойових друзів ще один знаменитий льотчик Григорій Дольников зробив на літаку написи: праворуч, на місці богині Перемоги - «За Петю Гучка», ліворуч - «За Ваню Бабака». На цій машині в травні 1945 року Григорій Дольников і зустрів 9 Травня.

А Іван Бабак після перемоги був звільнений з полону і повернувся на батьківщину. До 1947 року він командував 32-м гвардійським винищувальним авіаполком. Потім пішов у відставку і повернувся до перерваної війною педагогічної діяльності, працював учителем хімії і директором полтавської школи №7.