«Кам’яні могили» і «Кручі» – назавжди у серці

Хто ще не бачив, як вкривається яскравими квітковими спалахами український степ навесні, а взимку білим до самого обрію килимом снігу, тому треба обов’язково відвідати заповідні землі Донеччини

У Нікольській об’єднаній територіальній громаді Маріупольського району Донецької області донедавна було два об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Це відділення «Кам’яні могили» Українського степового природного заповідника Національної академії наук України та відділення «Половецький степ» Національного природного парку «Меотида».

Указом Президента України від 30 листопада 2020 року було оголошено, що між заповідником «Кам’яні могили» і селом Українка створено заказник загальнодержавного значення «Кручі» площею 172 гектари. Як прописано в Указі, цей статус надано території з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів та їх окремих компонентів, охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

«У 1983 році я поєднав з «Кам’яними могилами» своє життя, – розповів науковий співробітник, керівник цього заповідника Віктор Сіренко. – З «Половецьким степом», тоді ще безіменним, познайомився у 1997 році, коли разом з експедицією, організованою директором Українського степового природного заповідника кандидатом біологічних наук Анатолієм Геновим, обстежував його.

І треба ж, саме так розпорядилася доля, щоб до створення третього, масштабного за своїм природоохоронним статусом об’єкта цілинного споконвічного степу на нікольській землі Маріупольського району, під назвою «Кручі», мені пощастило мати те ж саме безпосереднє відношення».

Заповідник «Кам’яні могили» – одна з найменших ділянок (близько 400 гектарів) серед природних заповідників в Україні. На щастя, і зараз вона майже по всьому периметру ще залишається оточеною смужкою різнотравного типчаково-ковилового степу шириною від 100 до 1500 метрів, яка майже на 500 гектарів збільшує життєвий простір для багатьох рідкісних видів тварин і рослин – мешканців степових угідь, продовжив Віктор Сіренко. Перебуваючи одночасно в буферній однокілометровій охоронній зоні навколо заповідника «Кам’яні могили», цей цілинний степовий пояс надає додаткову безпеку таким рідкісним і нечисленним видам тварин, як гадюка степова, журавель степовий (красавка), огар (червона качка), шпак рожевий, строкатка степова, перегузня (тхір-перев’язка), тхір степовий та десяткам видів комах, що внесені до Червоних книг України та Донецької області.

«На жаль, мізерні залишки споконвічного степу на околицях заповідника, навіть в межах його охоронної зони, як і по всій Україні, почали розорювати, – турбується Віктор Сіренко. – Нещадно нищать не просто цілинний степ – витавровують залишки різнотравно-ковилової колиски. Пускають під плуг несказанно багаті та одні з цілющих степових оази­сів лікарських трав, які фармакологія, особливо західна, скуповує по всьому світу. Туристи, щоб помилуватися степом, їдуть на інші континенти, в савани, пампаси, прерії і навіть в Росію, але не до нас. А чому? А тому що ми нічому не хочемо вчитися. Степова лікарська сировина і туризм, особливо закордонний, – це в перспективі прямі валютні надходження в державу і нові робочі місця, в першу чергу в селі.
Якби не створення заказника «Кручі», за кілька років по всьому периметру навколо заповідника, найімовірніше, ми спостерігали б розораний цілинний степ. І тоді не залишилося б зовсім місць, де можна було помилуватися весною галявинами півників низьких та сонячного кольору плантаціями горицвіту волзького, вранці разом з жайворонком зустріти сонце серед цих та інших квітучих трав, а влітку побігати та навіть покачатися серед «ковилових хвиль» та барвистого різнотрав’я, відчуваючи аромат чебрецю або ласуючи стиглою суницею, відпочити й сфотографуватися серед буйного рослинного розмаїття».

Як розповів науковець, у сусідньому заповіднику, куди приїздять на екскурсії сотні туристів, потрібно, попередньо заплативши, суворо дотримуватися вимог: триматися під час відвідин тільки екскурсійної стежки, перебувати на ній не довше двох годин, нічого не чіпати, не рвати і таке інше. На відміну від природного заповідника, у заказнику можна знаходитися у будь-якому його куточку і вільно його відвідувати у будь-який час, звісно не порушуючи заборони на полювання, не руйнуючи грунтовий покрив та дотримуючись інших правил поведінки у місцях відпочинку. Тут можливо навіть заночувати. А також дозволяється помірний випас худоби та періодичне сінокосіння окремих ділянок з буйним травостоєм. Тобто дозволяється потроху всього, що не шкодить цілісності грунтового покриву, тваринному і рослинному світу.

Світлина надана Віктором Сіренком

Мальовничий степ України. Так виглядає заказник «Кручі» взимку в очікуванні  весняного пробудження