На таких картинах варто вчитися молодим

Кажуть: виставки для художника – немов книги для письменника. Але чи дійсно кількість вернісажів або виданих книг можна вважати вірогідним підтвердженням таланту?

У деяких художників-початківців нарахується з десяток персональних виставок, а у заслуженого художника України, найстарішого живописця Маріуполя Олега Ковальова днями відкрилася перша.

Ця виставка – 90 картин, що зайняли весь другий поверх художнього музею імені Архипа Куїнджі, – показала глядачеві еволюцію творчості майстра з 70-х років до наших днів. Вона матиме продовження: друга частина ретроспективної виставки намічена до показу через кілька місяців.

Ювілей як привід

Олег Ковальов – не тільки один з дуже небагатьох маріупольських художників, відзначених званням заслуженого художника, а й «дієвий» автор, він продовжує активно творити. У колективних виставках різного рівня він брав участь багато разів і робить це й надалі. Його картини бачили в Берліні, Варшаві, в портах Середземномор'я, роботи Олега Ковальова зберігаються в приватних колекціях за кордоном. Але ось персональної виставки художник не проводив. Правда, була виставка творчого дуету, разом з другом і співавтором ряду творів Євгеном Скорлупіним – це було півстоліття тому, в 1971 році.

Коли у вересні минулого року Олег Борисович приймав численні привітання з приводу 80-річного ювілею, деякі боязко цікавилися, чи не планується все-таки ювілейної виставки, адже привід більш ніж вагомий. На що Олег Борисович лише жартував, наводячи в приклад великих майстрів пензля, чиї імена назавжди увійшли в історію мистецтва, але за життя ці художники не провели жодної персональної виставки. Але все-таки в наші дні заведено відзначати життєві рубежі виставками, і Олег Ковальов зважився. І нехай цей рік вже не ювілейний, проте виставка вийшла такою, що про неї ще довго будуть згадувати. Вона не залишила байдужими навіть поважних художників, краєзнавців і журналістів, яких нелегко чимось здивувати. А першокурсниці філії Національної академії образотворчого мистецтва Карина Добриця і Софія Мангадаш і зовсім порівнювали побачені картини з ілюстраціями своїх навчальних посібників. «Дуже виразно, у всіх жанрах. Деякі картини ми раніше бачили – вони запам'ятовуються».

Композиція, відчуття обсягу і простору, увага до найдрібніших деталей, вміння передати характер людини, «настрій» природних явищ – все це не приходить раптом. Свою базу Олег Ковальов напрацьовував ще зі шкільної лави, в студії при Палаці культури «Азовсталі» Якова Никодимова, а після – в Ростовському художньому училищі. Виконавши мрію свого дитинства, став справжнім художником – повністю присвятив себе цій професії.

Олег Ковальов: "Ранкова дорога".

Весь зал – як майстер-клас

На відкритті виставки голова маріупольської організації Національної спілки художників України, заслужений художник України Сергій Баранник вручив Олегу Ковальову медаль Національної спілки художників України.

«Подібних виставок давно не було в Маріуполі. Тут же весь зал – як один великий майстер-клас для художників-початківців. Олег Борисович – професіонал високого класу. Напевно, жоден з маріупольських художників ще не писав у такій кількості пейзажів з видами Азовського моря – так тонко, лірично, правдиво», – зазначив Сергій Баранник.

Дійсно, море надихало автора протягом усього творчого шляху. Цікаво простежувати, як з роками змінювався стиль художника. Серед робіт 70-х років можна бачити індустріальні пейзажі – з видами порту, будівництв. «Це якраз яскравий приклад так званого суворого стилю в реалізмі. Подібні твори соцарту, між іншим, високо цінуються за кордоном: адже цей напрямок представлено лише в пострадянських країнах», – зазначив Сергій Баранник.

Коли кілька років тому в Маріуполь привезли оригінал картини Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі», Олег Ковальов став єдиним художником, який взявся відтворити цей легендарний пейзаж. Копія донині доповнює постійну експозицію музею на першому поверсі, присвячену нашому великому земляку.

Олега Ковальова називають останнім монументалістом Маріуполя. «Приазовський робочий» неодноразово розповідав про долю, якій не позаздриш, багатьох унікальних творів мистецтва – мозаїк, барельєфів, фресок, вітражів. Частина з них втрачена назавжди, немає з нами і їх творців. У Маріуполі художником, особисто причетним до цього пласту культури, залишається Олег Ковальов. Його фреска «Кіно» (у співавторстві з Євгеном Скорлупіним) прикрашає фоє кінотеатру на Лівобережжі в приватному секторі на вулиці Різдвяній, що багато років вже не діє. Також Ковальов працював над великим вітражем у будівлі школи-інтернату на вулиці Азовстальській. За словами художника, написати фреску відповідно до стародавніх канонів, по сирому тинькуванню було його давньою мрією. У центрі композиції «Кіно» – людина з камерою, на цей образ його надихнув відомий український кінорежисер Дзиґа Вертов. Шкода, звичайно, що будівля нині стоїть замкненою і фреска стала її заручницею.

Зараз Олег Ковальов працює в основному над пейзажами, проводячи в майстерні кожен день. Чи не виникає відчуття, що через стільки років вже важко знайти, що нового показати глядачеві? «Оскільки пейзажі я завжди пишу з натури – ні. Адже кожен раз навіть в одному і тому ж місці можна побачити абсолютно різне», – говорить Олег Ковальов.

Здавалося б, кожен маріуполець незліченну безліч разів бачив схожі види узбережжя або степів Приазов'я. Але навіть чимось схожі по композиції або колориту картини при розгляді «запускають» абсолютно різні ланцюжки асоціацій. У деяких місцях вам неодмінно захочеться опинитися – там, де під ногами м'який теплий пісок, а легкий солоний вітерець ледь-ледь підіймає брижі над гладдю моря під безкрайнім небом.

Світлина Аліни Комарової: Майстру своєї справи. Вручаючи Олегу Ковальову медаль Спілки художників, Сергій Баранник зазначав, що заслужена вона не тільки талантом, а й копіткою працею.