Перший «Меморіал Куїнджі»: 48 років по тому

Перлини художнього фонду музею знову відкриті для глядачів.

В художньому музеї імені Архипа Куїнджі відкрилася виставка, яка відтворює експозицію першого «Меморіалу Куїнджі» 1973 року. Деякі полотна відтоді не виставлялися. Ряд картин дійсно представляють собою велику цінність, тому що належать не просто відомим майстрам пензля, а корифеям, які сьогодні вважаються класиками українського образотворчого мистецтва.

Передісторія виставки

Виставка присвячена 180-річчю від дня народження найвидатнішого з наших земляків - Архипа Куїнджі.

«Створенню експозиції передувала тривала і кропітка науково-дослідницька робота. Нам потрібно було точно встановити, які саме картини бачили відвідувачі виставкового залу в далекому 1973 році, - розповіла директор художнього музею Тетяна Були. - Місцем проведення виставки був новий виставковий зал по проспекту Металургів.
Ідея проведення всесоюзної виставки пейзажу, присвяченої пам'яті великого живописця, народилася в творчих майстернях молодих маріупольських художників Олега Ковальова і Євгена Скорлупіна в 1968 році і була підтримана в організації місцевого відділення Спілки художників. Пізніше голова Донецької організації спілки, народний художник України Василь Полоник і голова міського осередку спілки Валентин Константинов звернулися до глави Спілки художників України, народного художника Василя Бородая. Було прийнято рішення проводити виставку раз на п'ять років, заснувати медаль лауреата премії імені Куїнджі з врученням посвідчення. Ініціативна група розробила і затвердила логотип, афіші, нагородні медалі. Ескізи оформлення меморіалу розробив талановитий маріупольський художник-медальер Юхим Харабет».

Картини для виставки проходили суворий відбір у Києві, а куратором експозиції був відомий мистецтвознавець Володимир Цельтнер. Серед авторів значилися такі художники, як Тетяна Яблонська, Микола Глущенко, Валентина Цвєткова, Іван Марчук та інші, з Києва, Харкова, Одеси, Львова, Полтави тощо. Донецьк представляли в числі інших Поліна Шакало, Віктор Толочко. Всі вони або вже мали звання народних художників або отримали його протягом найближчих років.

Світлини Аліни Комарової: «Портрет Архипа Куїнджі». Робочий момент підготовки експозиції: директор художнього музею Тетяна Були і художник-оформлювач музею Василь Коренчук з картиною Дмитра Шостака, ліворуч - пейзаж Миколи Глущенка «Рожева весна», праворуч - «Цвіте верба» Асхата Сафаргаліна.

Що стосується маріупольців, то це були десять авторів: згадані ініціатори виставки Олег Ковальов, Валентин Константинов, а також Петро Кот, Альберт Махотін, Людмила Пономарьова, Віктор Кофанов, Леонід Бондаренко, Олександр Бондаренко, Іван Пузь, Володимир Зарбі.

Виставка урочисто відкрилася 26 жовтня 1973 року. Відвідувачі були вражені масштабом культурного проєкту, творами знаменитих майстрів пейзажного живопису. А ввечері того ж дня в Палаці культури металургів відбувся урочистий захід з нагоди відкриття меморіалу. Республіканська виставка приймала відвідувачів два місяці, а після її завершення журі відібрало кращі полотна для передачі в дар зібранню краєзнавчого музею міста.

«Перший український імпресіоніст»

Судячи з того, скільки визнаних художників «відзначилися» на першому «Меморіалі Куїнджі», та перша виставка була організована дійсно на високому рівні.

У числі найбільш відомих, причому не тільки в своїй країні, а й за кордоном, був Микола Глущенко, в період проведення «Меморіалу Куїнджі» йому було 72 роки. Звання народного художника Української РСР він отримав декількома десятками років раніше.

Глущенко взагалі на подив рано здобув популярність і визнання. В юності він був студентом комерційного училища в Донецьку. За збігом обставин перша персональна виставка 24-річного Миколи відкрилася в Парижі - в галереї Фабра, головній галереї мистецтв Монпельє (нині - Національний музей).

Повороти долі художника читаються як захопливий роман - причому в кращих традиціях шпигунських детективів. Справа в тому, що Микола Глущенко був радянським розвідником, працював під псевдонімом Ярема. Навчався в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва, а під час навчання його матеріально підтримували гетьман Скоропадський, колишній представник Української Народної Республіки в Берліні професор Роман Смаль-Стоцький, а також письменник Володимир Винниченко.

Саме Глущенко одним з перших зумів попередити радянський уряд про підготовку фашистської Німеччини до нападу. Він успішно виконав завдання, надавши портрети вбивці Симона Петлюри та його адвоката, побачивши їх на засіданні суду.

«Музей міста». Пейзаж відомої маріупольської художниці Людмили Пономарьової.

Європейська преса називала Глущенка «першим українським імпресіоністом». Його картини експонувалися поруч з творами Ван Гога, Матісса і Пікассо. Глущенко бере участь у виставках «Осіннього салону», «Салону "Незалежних"», «Салону Тюїльрі», які об'єднували художників, чиї творчі принципи не збігалися з уявленнями офіційної системи салонів академії. Художнє ательє Глущенка відвідували Маяковський і Бунін.

У 1936 році Глущенку дозволяють переїхати до Союзу, він повертається в Україну. Правда, напередодні Другої світової війни, в 1940 році, Ярема мав виконати ще одне завдання розвідки, побувавши в Німеччині під прикриттям проведення обмінної виставки картин.

Переживши війну, Микола Глущенко продовжує творчий шлях. Те, що було для інших художників «табу» - сміливі імпресіоністичні прийоми, він, як і раніше, міг собі дозволити в країні, де процвітав тотальний соцреалізм.

Цікаво, якби не заслуги перед батьківщиною, заплющували б на це очі? Навряд чи. І ось приклад художника Івана Марчука, роботи якого також можна зараз побачити в художньому музеї. Його картини експонувалися в Парижі, Мюнхені, Нью-Йорку, Лондоні, були відзначені авторитетним мистецтвознавцем, особистим біографом Пабло Пікассо Роландом Пенроузом. Незважаючи на визнання за кордоном, навіть пробитися просто в ряди Спілки художників він зміг лише в 1988 році! А все тому, що працював «не за правилами», його стиль – неповторний і пізнаваний.

Можна багато говорити про кожного з авторів, але набагато краще - побувати на виставці і скласти власне уявлення. У шести експозиційних залах другого поверху музею вдалося розмістити понад 60 картин художників - за форматом багато з них досить масштабні - творіння справжніх монументалістів. Сьогодні такий серйозний погляд на пейзаж - велика рідкість. Виставка буде чекати на глядачів до кінця березня.

«Софія Київська». Костянтин Ломикін працював у різних жанрах