- Сергію Васильовичу, які законопроєкти порядку денного, що зачіпають безпосередньо інтереси Маріуполя, розглядає зараз Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування, в якому ви працюєте?
- Порядок досить насичений, але особливої уваги для Маріуполя заслуговують три законопроєкти. Перший з них - №5128, про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо використання екологічного податку.
Вважаю цей проєкт для нашого міста більш позитивним, ніж діючі на сьогодні норми. Йдеться про перерозподіл податку та формування в державному бюджеті України екологічного фонду. Безумовно, це «плюс». Тому що з 2014 року екологічні платежі абсолютно на екологію не використовуються. Вони потрапляють у загальний фонд державного бюджету і витрачаються в невідомому напрямку.
Законопроєкт пропонує перерозподілити екологічний податок наступним чином: якщо зараз у міському бюджеті залишаються 25%, то буде 30% платежів; в обласному - 50%, у державному бюджеті - 20%, які направлять на формування екологічного фонду.
Такий розподіл я розглядаю як проміжний хід: за великим рахунком, ми повертаємося до пропорцій, які діяли до 2014 року. Але цього я вважаю недостатнім, оскільки основна частина платежів, на моє переконання, повинна залишатися на місцевому рівні, щоб вирішувати завдання щодо поліпшення екологічної ситуації.
Якщо цей законопроєкт хоча б частково позитивний, то наступні два, крім шкоди для економіки, нічого не принесуть. Зокрема, проєкт закону №4167, про попередження, зменшення та контроль забруднення, яке виникає в результаті промислової діяльності, зобов'язує український промисловий сектор перейти на нові жорсткі європейські нормативи викидів і змінити технології за дуже короткий період часу - чотири роки. Тоді як країни ЄС здійснювали поступовий, протягом декількох десятиліть, перехід на нові екологічні норми при активній державній підтримці. Польща, наприклад, переходила 20 років, Словаччина - 17 років. Але до сих пір у цих та інших країнах для деяких своїх підприємств дозволяється відступ від європейських норм викидів.
Українським підприємствам потрібно не чотири роки, а більш тривалий період переходу - як мінімум 15 років.
Чотири роки - це нереальний термін, оскільки для зміни технологій необхідні величезні інвестиції. На прикладі Маріуполя: в екологічну модернізацію аглофабрики металургійного комбінату імені Ілліча Група Метінвест направила інвестиції в сумі 160 мільйонів доларів; цей проєкт почався ще в 2012 році і був реалізований у повному обсязі до кінця 2020 року.
Сліпе копіювання європейських нормативів, як це пропонує законопроєкт, може катастрофічно позначитися на економіці країни і поставити ряд промислових підприємств перед загрозою закриття. Наприклад, щоб відповідати новим нормам, повинна бути закрита вся коксохімічна промисловість країни.
Формальною підставою для прийняття законопроєкту є необхідність імплементації Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди. Але директива - не догма, це орієнтир, а не те, що повинно бути перенесено в наше законодавство «під копірку».
На мій погляд, законопроєкт №4167 абсолютно не готовий до розгляду у Верховній Раді, він потребує комплексного доопрацювання. Проти сьогоднішньої редакції виступає екологічний комітет при Федерації роботодавців України, ряд громадських організацій, а також всі, хто добре розуміє критичні наслідки його прийняття для економічної безпеки країни. А це - закриття підприємств, скорочення робочих місць, зниження податкових і експортних надходжень, зростання соціальної напруженості в промислових містах.
Монобільшості в парламенті необхідно «включити» прагматику і, перш ніж розглядати проєкт закону, доручити уряду провести оцінку необхідних інвестицій для досягнення підприємствами пропонованих норм; напрацювати рішення про джерела інвестицій - і тільки після цього визначити терміни та диференціювати нормативи, щоб досягти екологічних цілей з урахуванням сталого розвитку української економіки.
Нарешті, третій законопроєкт - №3091, про державний екологічний контроль. Він пропонує створення Державної екологічної інспекції - колосального монстра, який буде виведений з-під впливу закону про державний нагляд у сфері господарської діяльності та схильний до значних корупційних ризиків.
Проєктом дозволяється перевіряти суб'єкт господарювання в будь-який час доби, вночі, у святкові та вихідні дні, без присутності представника підприємства. Інспектор може накладати штраф від півмільйона до понад п'ять мільйонів гривень. А штраф за недопущення до перевірки може перевищити санкції за самі екологічні порушення. При цьому рішення про проведення перевірки може прийматися за заявою фізичної особи без будь-якої підстави.
Все це створює дисбаланс інтересів держави, громадян і суб'єктів господарювання та перетворюється в інструмент тиску на бізнес. Тому наша депутатська група, а також Федерація роботодавців України та інші організації виступають проти законопроєкту в сьогоднішній редакції. Не можна шляхом збільшення штрафів в дві тисячі разів і створення контролюючого органу з високими корупційними ризиками домогтися поліпшення екології.
- А чи піднімається питання про те, щоб використовувати європейський досвід партнерства держави і бізнесу, коли підприємствам зменшують податок, але при цьому зобов'язують використовувати кошти виключно на екологічну модернізацію?
- Якраз про це я говорив керівництву нашого комітету, який точніше було б назвати бюджетним, а не екологічним, оскільки в основі завжди стоять тільки гроші, штрафи, виплати, а екології самої по собі просто немає. На рівні держави Україна немає жодної екологічної програми. У тому ж Європейському союзі екомодернізація проводилася в умовах довгострокової визначеності і при активній підтримці з боку держави - за рахунок державних субсидій, дотацій, податкових пільг, повернення податків, пільгових кредитів, грантів та інших інструментів. Наша група народних депутатів зараз проводить активну роботу з комітетами Верховної Ради, в тому числі з питань економіки та національної безпеки, з тим, аби переконати монобільшість зняти обидва законопроєкти на доопрацювання.
Україні вкрай необхідна мудра і виважена державна політика підтримки вітчизняного товаровиробника, інакше ми станемо свідками деіндустріалізації країни. Сподіваюся, що переможе здоровий глузд.
- Напередодні парламент схвалив у першому читанні пакет законопроєктів, ініційованих Президентом України Володимиром Зеленським, щодо податкової амністії. Як ви вважаєте, чи спрацює на практиці основна мета: щоб люди, які здійснювали в минулому помилки, заплатили державі один раз, поповнили бюджет мільярдами гривень і потім відчували себе спокійно, ставши на шлях сумлінних платників податків?
- Насправді я вітаю такий підхід, він застосовувався й успішно застосовується в багатьох країнах, розвинених і не дуже. Тому що дійсно така проблема є в Україні: ні для кого не секрет, що деякі громадяни ховають свої доходи від оподаткування; гроші виводяться з країни. Запропоновані Президентом і підтримані парламентською більшістю ініціативи націлені на те, щоб змінити ситуацію.
Але в даному випадку все базується на довірі до державних інституцій. Якщо є довіра, цей інструмент знаходить підтримку. Якщо немає довіри, то число охочих «очиститися» і приплив грошей до державного бюджету буде не таким великим, як на це розраховують.
У сьогоднішній ситуації досить складно визначитися. З одного боку, на рівні керівництва країни постійно лунають заяви про підтримку інвесторів і приймається відповідне законодавство. З іншого - заяви РНБО про необхідність націоналізації. Наприклад, з 1995 року підприємство «Мотор-Січ» - це фактично приватна компанія, тим не менше понад чверть століття потому, в 2021 році, говориться про те, що цей актив буде повернуто в державну власність. Будемо говорити чесно: для багатьох це стало тривожним дзвіночком з приводу доцільності вкладати інвестиції.
Чи спрацює податкова амністія? У мене є певні сумніви, але все ж будемо сподіватися, що спрацює.
- Судячи з того, як люто активісти перетворюють на балаган відкриті дискусії, організовані муніципалітетом з будівництва університету «Метінвест Політехніка», в Маріуполі більше не залишилося інших проблем. А як ви на це дивитесь?
- Дуже щільно працюючи в Маріуполі, я знаю, що проблеми у городян, звичайно ж, є. До мене на прийом звертаються люди з різними питаннями, що зачіпають їхні життєві інтереси. Допомагаю з їхнім вирішенням юридично, в тому числі з нарахуванням пенсій, квартирних проблем і багатьох інших.
Що стосується будівництва університету, то Метінвест запросто міг би запропонувати його Запоріжжю або Кривому Рогу - це вигідніше з точки зору логістики. Чому в Маріуполі? Тому що це візитна картка Донбасу. Інвестиції в будівництво - це «плюс» для нашого міста. А що стосується сумнівів у площі забудови, я не сумніваюся, що вони не вийдуть за намічені сьогодні кордони. Університет, який буде зведений на місці зруйнованого літнього кінотеатру, я більш ніж упевнений, стане пам'яткою Маріуполя. Легка, сучасна будівля, побудована з металу та скла за найсучаснішими технологіями - маріупольці тільки виграють від цього. Я знаю, що буде благоустрій Міського саду, якого він давно потребує, і перетворення його на справжню перлину Приазов'я.
Мимоволі напрошуються історичні аналогії: будівництво Ейфелевої вежі до Всесвітньої виставки 1889 року в Парижі. Громадськість, у тому числі відомі діячі культури, прийняла проєкт в багнети, стверджуючи, що залізна вежа буде придушувати історичний архітектурний стиль столиці. Але минув час, і творіння Гюстава Ейфеля стало самим впізнаваним символом Парижа.
Упевнений, що університетському будинку Метінвест Політехніки судилося стати одним з найкрасивіших символів Маріуполя, і сподіваюся, що депутати міської ради приймуть виважене та справедливе рішення.
Відверто про головне. У прес-клубі «Приазовського робочого» народний депутат України Сергій Магера завжди готовий відповісти на будь-які запитання читачів.
Світлина Аліни Комарової
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)