У житті завжди є місце диву, особливо під Новий рік

Редакція «ПР» пропонує читачам розповісти, які новорічні дива траплялися з ними у житті.

Для цього можна надіслати електронний або звичайний лист за такими адресами: 87515, пр. Миру, 19 або red@pr.ua. У темі листа напишіть: на конкурс «Новорічне диво». Обов'язково вкажіть своє ім'я, прізвище та контактний телефон. Також ви можете надіслати історію про новорічне диво, яке трапилося з вами або ви влаштували для когось, у наших соцмережах – у повідомленнях на сторінках «ПР» у Facebook та Instagram. Телефон для довідок 095-294-35-44. Листи приймаються на конкурс до 27 грудня. Авторів найкращих ми запросимо до редакції для вручення призів наступного тижня.

Подорож

Наша читачка Валентина Мананкова поділилася своєю історією: «Було 27 грудня 1982 року. Я поверталася з відрядження. Вагон загальний, моя валіза на третій полиці, а в ній добре упакована кришталева ваза – подарунок друзів. Одягнена я була у спортивний костюм, у задній кишені лежав гаманець, а в ньому – транзитний квиток до Маріуполя, ключі від валізи та трохи грошей. По сусідству сиділа компанія, яка грала у карти. Мені тоді було 23 роки. Один хлопець із компанії запросив пограти. Від нудьги я погодилася, але потім пішла. Потяг повз повільно. І раптом ні з того ні з цього моя валіза падає з полиці. І що характерно, жодних поштовхів не було! У мене всередині все похололо: ваза, думаю, розбилася! Хватаюся за кишеню, а гаманця й нема! Я підійшла до гравців, спитала. Вони відповіли, посміхаючись, що не бачили. Пішла, сіла на місце і давай ревіти, голосячи: «Як я тепер доїду, там транзитний квиток та ключі!» Плачу, не можу зупинитись. Раптом підходить один із компанії та каже: «Ходімо пошукаємо твій гаманець». І знову диво! На тому місці, де я сиділа, лежав мій гаманець, хоч при першому огляді його там не було! Відкрила: квиток на місці, ключі також грошей немає. Хлопець спитав: «Все на місці?» Відповіла: "Грошей не вистачає". Він сказав: «Ну, дай я гляну». Потримав у руках, віддав мені. Перевірила. Гроші з'явилися, щоправда, не всі, але й дякую. Швидше прибігла, відкрила чемодан, думаю, зараз уламки сипатимуться. Дивлюся, а там моя ваза, ціла і неушкоджена, переливається різнобарвними вогниками. Одразу на душі полегшало! Скільки років минуло, а цей випадок у пам'яті, начебто це сталося вчора. Зрозуміло, що мій Ангел-охоронець своїм крилом скинув валізу, щоб я подивилася, чи все з вазою гаразд. Все життя вдячна своєму Ангелу-охоронцю!

Танцювала з Муслімом Магомаєвим

Маріуполька Галина Степанова розповіла, як відзначала Новий рік на березі Чорного моря: «Це було в Ялті. 31 грудня опівночі відпочиваючі санаторію зібралися в ресторані. Ми з чоловіком опинилися там за путівками Азовського морського пароплавства. У нас були столики у першому ряді зали. Зима кримська: тепло, світло, паперові сніжинки на вікнах. І раптом – на сцені Муслім Магомаєв. Хором пісні, танці, радість несподівана! На останній пісні, на останньому куплеті Муслім Магомаєв піднімає мене з місця, і ми танцюємо. Пісня ще довго не припинялася, всі аплодували стоячи. У подарунок артист зняв для мене з ялинки дві кульки та вручив. Я, звичайно, потім повісила їх назад на ялинку. Після цього співак посадив мене на місце, а чоловіка обійняв і поцілував. У відчинені двері ресторану влетіли чорноморські чайки. Вони літали кругами, їх нагодували, і вони покинули нас. Яких чудес не буває! Емоції переповнювали всіх, хто того вечора був у ресторані».

"Коли ми зустрілися знову"

Маріупольчанка Ольга Губіна поділилася: «Я жила у гуртожитку «Тяжмаша», мені було 19 років. Якось я познайомилася з хлопцем, який жив поряд у гуртожитку, був працівником меткомбінату імені Ілліча. Я одразу в нього закохалася! Ми зустрілися кілька разів, і він поїхав у відрядження до Сибіру на два місяці. Обіцяв писати щодня, а до Нового року – повернутись. Ці два місяці виявились випробуванням для мене. Жодного листа та дзвінка! Я сподівалася, що на Новий рік він не може не приїхати. На святковий вечір до нашого гуртожитку прийшли мешканці його гуртожитку. 31 грудня мої очі ні на мить не відривалися від дверей. Він прийшов десь у середині вечора. Добре пам'ятаю, як вистрибувало моє серце із грудей, яка хвиля радості розлилася по тілу! Ніколи у житті більше не було таких відчуттів. Виявилося, що він неправильно записав мою адресу! Незабаром він поїхав, чекав на мене. Щоб я переїхала до нього, потрібно було отримати відкріплення, яке дають після весілля. Я так довго збиралася, що він перестав мене чекати. Більше я його ніколи не бачила. Якби не свято Нового року, навряд чи він приїхав би. Те новорічне диво вселило надію, що він може з'явитися у моєму житті знову».

Світлина Аліни Комарової