З ностальгією за «золотим століттям»

Заслуженому художнику України Віктору Кофанову – 80 років.

Одному з найстаріших живописців Маріуполя, заслуженому художнику України Віктору Кофанову 6 березня виповнилося 80 років. Майстер пейзажу, натюрморту, жанрових сцен і портретів – Віктор Іванович володіє різними художніми техніками, від малюнка й олійного живопису до офорта, гравюр та інших рідкісних нині технік друкованої графіки.

Багато читачів «Приазовського робочого» напевно пам'ятають його картини завдяки рубриці «Палітра Приазов'я». Мати власний творчий почерк – цим може похвалитися не кожен автор, але Віктор Кофанов, поза сумнівів, пізнаваний.

«Непогожий день». Міцний вітер так і відчувається – жене хвилі, качає човен, гне очерет.

Перший успіх

Віктор Кофанов мріяв стати художником з раннього дитинства. Хлопчиськом після уроків поспішав на заняття в ізостудії при Палаці культури імені Карла Маркса, в якій викладав живописець Микола Ктиторов. Батьки були не в захваті від такої захопленості сина мистецтвом. Після закінчення школи Віктор влаштувався працювати на завод важкого машинобудування слюсарем, потім була термінова служба в армії. Пристрасть до мистецтва не пройшла, тому після демобілізації юнак пішов навчатися «на художника». Саратовське художнє училище закінчив з відзнакою.

Як писав у своїй статті мистецтвознавець Олександр Чернов, основний вид техніки Віктора Кофанова визначився з перших самостійних кроків у творчості: 

«Графіка, в першу чергу друкована: офорт, ліногравюра та особливо улюблена гравюра на картоні. Рідкісна і важка техніка в арсеналі художників-графіків, а проте блискуче освоєна Віктором Івановичем».

Вже у 1972 році робота Кофанова експонувалася на всесоюзній художній виставці молодих художників у Москві. А через рік його гравюра на картоні «Вулиця Архипа Куїнджі» демонструвалася на першій республіканській художній виставці «Меморіал Архипа Куїнджі» в його рідному Маріуполі. І це вже була не виставка «початківців, які подають надії» – в ній брали участь визнані майстри пензля, народні та заслужені художники, викладачі з усієї України. Картини того першого «Меморіалу» були викуплені та передані до фондів маріупольського музею, і саме зараз в художньому музеї деякі з них експонуються. І краще будь-яких слів говорять про те, наскільки високою була планка для того, щоб картина могла зайняти місце на виставці.

У 70-ті роки художник брав участь у багатьох республіканських виставках, де представляв індустріальні пейзажі, створені в складі творчих груп, які в ті роки часто бували на будівництві всіляких об'єктів. «Конвертерний цех будується», «Жданівський елеватор», «Крани в судноремонтному» – тепер вже свого роду літопис на полотні. Сьогодні художників – представників соцреалізму деякі дорікають за «пропаганду», але є й інша точка зору: дійсно талановиті бачили щось більше, вміли передати характери, настрій звичайних людей. Не якихось абстрактних «ударників будівництва», а наших з вами батьків, бабусь, дідусів. І монументальність індустріальних пейзажів Кофанова – не порожній пафос, а відображення того, що і заводи, і порт – важлива частина Маріуполя.

Були в ті роки й творчі поїздки іншого роду – з них Віктор Кофанов привозив безліч нарисів, етюдів, малюнків і акварелей, в тому числі з Прибалтики та Узбекистану. Ці напрацювання служили основою для майбутніх картин. Також в той період Віктор Кофанов багато працював над ілюстраціями до творів класиків літератури Івана Тургенєва, Максима Горького та Михайла Шолохова.

Скромний лірик

У зрілі роки Віктор Кофанов став віддавати перевагу живопису, звертаючись до багатьох жанрів – пейзажу, натюрморту, портрету, жанрової сцени.

З ностальгією та теплотою художник не раз змальовував куточки старого Маріуполя («Весна в старому Маріуполі», «Березень. Старий Маріуполь», «Ранок в старому Маріуполі»). Цю ж тему любили й люблять місцеві художники, але у них зазвичай вулиці безлюдні. Характерна риса пейзажів Кофанова – міських, сільських, індустріальних – будь-яких, що він часто «населяє» їх, від цього вони стають більш одухотвореними, зрозумілими, достовірними.

«Ранковий сніг». Будинок на Гамперському узвозі – один з найвідоміших старовинних будинків Маріуполя.

Працюючи багато і плідно, іноді кілька разів повертаючись до одного твору, Віктор Кофанов відрізняється великою вимогливістю до себе.

До 70 років у нього не було жодної персональної виставки, що здається неймовірним, враховуючи, скільки всього він міг показати глядачеві. Два десятки років лише найближчі друзі могли милуватися його новими картинами в майстерні.

Олександр Чернов, який давно товаришує з художником, наводить його слова: «Мені здається, щоб робити персональну виставку, треба мати геройство. Я соромлюся, що недосконале працюю. На виставки зазвичай даю п'ять-шість робіт, а на персональну, напевно, не наважуся». Друзям вартувало чималих сил умовити живописця зважитися на «персоналку».

Тим часом навіть на виставці міжнародного рівня автор виглядав гідно. У 2002 році Віктор Кофанов брав участь у виставці «Україна Сьогодення», яка проходила в Києві. Честь представляти нашу країну випала тільки шести художникам, серед яких були народні художники України Андрій Чебикін, Ернест Контратович та інші.

Офіційне визнання у вигляді присвоєння звання заслуженого художника прийшло до Віктора Івановича пізно, в 75 років. Він не з тих, хто виставляє себе напоказ, намагаючись пробити дорогу до слави якось інакше, крім як наполегливо працюючи, невпинно вдосконалюючи свою майстерність. Комерційна складова творчості його теж не цікавить. Близько ста своїх картин Віктор Кофанов подарував рідному місту, вони зберігаються в фондах художнього музею імені Архипа Куїнджі.

Мало хто знає, що художник давно захоплюється поезією, але через скромність і самокритичність пише вірші виключно «в стіл».

«Творчість для мене є засобом позбавлення від поганих думок і невеселих життєвих проблем», – якось сказав Віктор Кофанов у своєму інтерв'ю.

У день ювілею Віктор Іванович приймав вітання від близьких, колег, друзів, які бажали йому здоров'я, – на жаль, роки беруть своє. Побажаємо ж патріарху маріупольських художників довголіття, гармонії, світла і такої ж заспокійливої теплоти, яку випромінюють його картини.

Світлина Аліни Комарової: Хранитель традицій «старої школи». Віктор Кофанов на відкритті своєї персональної виставки, де кожна картина – як маленька розповідь.