Захисники в темно-синіх беретах

З 2014 року Національна гвардія України - одна з основних сил у захисті країни

Сім років тому, навесні 2014 року, почався один з найважчих періодів новітньої історії України - агресія Росії проти нашої країни, анексія Криму та окупація територій Донецької та Луганської областей. Військам окупантів протистояли наші воїни зі Збройних сил України, патріоти, які добровільно погодилися взяти до рук зброю та відправитися на передову, а також Національна гвардія України, що стала однією з основних сил у захисті країни.

Національна гвардія була створена з самого початку незалежності України і проіснувала до 2000 року, потім 13 березня 2014 року була відтворена зі схваленням Верховною Радою Закону «Про Національну гвардію України». Основою формування нового складу Нацгвардії стали Внутрішні війська та добровольці. Сьогодні Національна гвардія - це військове формування з правоохоронними функціями, яке входить в структуру МВС. З початку бойових дій в Донбасі понад 200 нацгвардійців загинули, понад 800 отримали поранення.

У Маріуполі дислоковано підрозділ Національної гвардії - 12-а бригада оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького (військова частина 3057), яка входить до складу Східного оперативно-територіального об'єднання. 

«У нашої бригади три основні функції: охорона громадського порядку в Маріуполі - наші бійці патрулюють вулиці міста; конвоювання підсудних Жовтневого та апеляційного судів; виконання бойових завдань у районі Операції об'єднаних сил - сьогодні деякі наші бійці продовжують нести службу на фронті», - розповів офіцер групи інформації та комунікації в/ч 3057 майор Вадим Вигінний.

26 березня Національна гвардія України відзначає своє професійне свято. «Приазовський робочий» зустрівся з воїнами-нацгвардійцями, які з самого початку збройного конфлікту захищали нашу країну зі зброєю в руках, а сьогодні продовжують нести службу в Маріуполі.

Світлина Вадима Вигінного: Семирічний досвід. Чимало випробувань пройшли бійці з дня створення Нацгвардії в 2014 році.

Бореться за своє та наше майбутнє

Сергій Красюк, 27-річний головний старшина батальйону «Донбас», був призваний до лав Внутрішніх військ у 2013 році й як раз виявився серед тих солдатів, яких затримали на строковій службі. Зі Львова їх підрозділ передислокували в Донецьк, а в травні - до Маріуполя, де Сергій брав участь у боях за місто 9 травня. Після цього брав участь в охороні міста на блокпостах.

«Тільки тоді нам запропонували вибір - повернутися до своєї частини або написати рапорт і продовжити службу в зоні проведення АТО, - згадує Сергій Красюк. - Я вибрав друге. Ми дислокувалися спочатку в Маріуполі, потім у Слов'янську, служили на блокпостах і брали участь у боях. Недалеко від Первомайська противник взяв нас в облогу, але нам вдалося вирватися. У Слов'янську ми були до 2015 року».

Після демобілізації Сергій провів два місяці вдома, а потім у серпні 2015 року вирішив продовжити службу - підписав контракт і був зарахований до батальйону «Донбас», який сам обрав. У складі цього батальйону брав участь в операціях у Широкиному та Докучаєвську. 

«У Широкиному ми повинні були зайняти висоту, щоб не допустити проникнення ворога на нашу територію, з чим ми і впоралися. На докучаєвських териконах боролися з окупантами, і перемогли», - розповідає Сергій Красюк.

Світлина автора: Старшина батальйону. Цінності Сергія Красюка - Батьківщина, сім'я та кар'єра.

Зараз він продовжує нести службу на посаді старшини батальйону та паралельно закінчує юридичний факультет Донецького державного університету управління, щоб у майбутньому отримати звання офіцера.

«Ще під час строкової служби я зрозумів, у чому моє покликання і чому я хочу присвятити життя, - каже Сергій. - Тепер у мене є дружина та дитина, заради яких я готовий на все».

«Я повинна захистити наших хлопчиків»

«Коли почалася війна, я вже чотири роки як звільнилася з армії - до цього десять років прослужила у Внутрішніх військах. Але в 2014 році просто не змогла залишитися осторонь - почала допомагати нашим хлопцям, збираючи для них гуманітарну допомогу, а через півроку пішла на фронт», - згадує старший лейтенант Олена Коноваленкова, у минулому - кадровий військовий і волонтер, а сьогодні - начальник відділу кадрів 12-ї бригади.

До осені 2014-го Олена сама відвозила на передову гуманітарну допомогу - одяг та їжу, іноді по 10-20 тон продуктів за раз. Зуміла організувати українську громаду в Німеччині - та передала нашим захисникам 21 бронежилет і 28 касок. Потім зрозуміла, що готова повернутися в армію.

«Усе змінилося в серпні 2014-го, - розповідає Олена. - Тоді на фронті ще служили солдати-строковики, яких не встигли демобілізувати та затримали на півроку на службі. У маріупольському аеропорту базувалася частина 3037, яка вийшла з Донецька. Коли я знову привезла гуманітарку, одночасно зі мною до аеропорту під'їхав «КрАЗ», а в ньому - тіла шістьох наших хлопців-строковиків. І тут ніби все рухнуло: я зрозуміла, що моє місце там, на фронті, у мене є досвід служби, я хочу і можу, а значить - маю їх захистити, наших хлопчиків, які воюють».

Олена відразу вирішила піти на службу до 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас», який входить до складу 12-ї бригади. 15 січня 2015 року вона вперше потрапила в зону бойових дій - пройшла бої за Чорнухине, Вуглегірськ, Дебальцеве. Розповідаючи про бої та службу, вона жодного разу не згадала про те, як їй доводилося важко, але зате поіменно згадала загиблих товаришів по службі та мирних жителів, з якими спілкувалася в Дебальцевому.

Через рік їй запропонували перейти до відділу кадрів батальйону, пізніше Олена очолила відділ кадрів уже бригади, ставши першою жінкою в ЗСУ на такій посаді.

«І зараз, якщо мені скажуть, що потрібно йти виконувати завдання на передовій, я все кину та піду на передову. Тому що знаю: якщо піду я - не підете ви», - каже Олена Коноваленкова.

На фронті з початку війни. У 2014 році Олена Коноваленкова надавала солдатам допомогу як волонтер, а з 2015-го - як товариш по службі.